Успіхи сучасної науки і техніки дають під-ставу припустити, що вже через кілька років космонавти висадяться на Місяці. На Марс вони, мабуть, потраплять через кілька десяти-літь. Ще більш довгі строки потрібні для здійснення мандрівок на інші планети Соняч-ної системи. Проте, не очікуючи того момен-ту, коли нога людини ступить на поверхню не-бесних тіл, уже зараз провадяться різносторонні дослідження з метою одержання не тіль-ки непрямих, а й прямих даних відносно мож-ливого існування життя поза Землею. У цих дослідженнях найбільш активну участь бере космічна мікробіологія (назву запропонували М. М. Жуков-Вережников і його співробітни-ки). Ця галузь мікробіології прилягає до ек-зобіології, але обмежує об'єкти свого дослід-ження тільки мікроскопічними організмами в космосі.

Мікробіологічні дослідження метеоритів

Влітку на нічному безхмарному небі часто можна спостерігати вогняні сліди, які залиша-ють «падаючі зірки» — метеорити. Більшість астрономів вважає, що це уламки небесних тіл, які існували раніше. Метеорити носяться у міжпланетному просторі навколо Сонця, ут-ворюючи пиловидні хмари. На світанку або після заходу Сонця метеоритний пил, освітле-ний сонячними променями, слабо світиться. Це зодіакальне світло віддавна привертало увагу людини.

Щосекунди частинки метеоритної матерії нескінченним потоком вторгаються в земну ат-мосферу. Щодоби Земля приймає значну масу цієї космічної речовини. Більша її частина складається з крихітних частинок, вимірюва-них мікронами. В той же час зустрічаються крупні метеорити різних розмірів, що досяга-ють десятків тонн перетинаючи земну орбіту, ці «гості з космосу» мчать з швидкістю, що в кілька раз перевищує швидкість космічних ко-раблів. При зіткненні із земною атмосферою поверхня метеоритів і частинок повітря, що до неї прилягають, нагрівається до кількох ти-сяч градусів і світиться. Дрібні метеорити повністю згоряють і випаровуються. Більш крупні обпалюються тільки з поверхні і пада-ють на Землю.

За своїм складом метеорити підрозділяють-ся на кам'яні, залізні і залізокам'яні. Найбіль-ше падає на Землю кам'яних метеоритів, що містять численні дрібні включення нікелевого заліза. Залізокам'яні метеорити містять знач-ніші включення цієї сполуки. В залізних ме-теоритах нікелеве залізо проходило стадію впливу температури понад 1500° С, а потім на протязі десятків мільйонів років розплавлена маса охолоджувалась і зазнавала кристаліза-ції,

Особливий інтерес становлять вуглисті хон-дрити, які відносяться до кам'яних метеоритів. Вони, крім заліза, містять сірку, зв'язану воду і до 2—3% вуглецю у вигляді різних органіч-них сполук. Доведено вміст у вуглистих хонд-ритах високомолекулярних парафінових вуглеводній які нагадують вуглеводні гірського воску — озокериту, а також органічних спо-лук, що містять кисень. У 1960 р. під дією чотирихлористого вуглецю з вуглистого хондри-ту Маррей учені одержали витяжку, в якій виявили вуглеводневі сполуки, що містили 10— 15 атомів вуглецю, а також органічні кисло-ти, ароматичні та гетероциклічні сполуки. Там же була знайдена речовина, що нагадувала цитозин — одну із складових частин нуклеїно-вих кислот.

За даними Кейці-Графа, вуглеводні метеоритів належать до двох груп — озокеритів і асфальтів. Озокерити складаються майже ви-ключно з твердих парафінів. Елементарний склад органічних речовин у метеоритах такий (у процентах): вуглецю — 24,2, водню — 8,і, азоту — 4,0, сірки — 8,7, хлору — 5,8, кисню — 48,9. За своїм складом і структурою метеори-ти нагадують земну гірську породу — туфи.

Крупні метеорити одержують назви тих на-селених пунктів, біля яких вони впали.

Космічне походження метеоритів давно привертало увагу дослідників, які цікавились не тільки хімічним і мінералогічним складом інших планет, а й питанням про існування на них живих організмів.

Пошуки мікроорганізмів у метеоритах роз-почалися ще у другій половині минулого сто-ліття. У 1861 р. поблизу французького селища Оргейль упав крупний метеорит. Луї Пастер сконструював спеціальний зонд для стериль-ного набору проб із внутрішніх частин цього метеорита. Проте посів на живильні середови-ща не дозволив т виявити життєздатні мікро-організми. Пізніше, у 1932 р., Ц. Ліпман, ре-тельно знезаразивши поверхню різних метео-ритів, знайшов у .глибині їх значну кількість бактерій. Серед обстежених ним метеоритів, що містили бактерії, був і залізний хондрит Оргейль, в якому Пастер даремно шукав наяв-ність мікробів. ^

У 1961—1962 рр. У. Хенессі, Б. Неджі і Дж. Клаус виявили в тому ж метеориті Ор-гейль, а також у хондритах Мігеї, Івука та ін. овальні утворення, що нагадували спори водоростей. Деякі з цих утворень забарвлювались фарбами, що застосовуються в мікробіології, і давали позитивну реакцію за Фельгеном, характерну для дезоксирибонуклеїнової кислоти. Вчені, що досліджували овальні утворення, віднесли ці «організовані еле-менти» до викопних мікроорганізмів позазем-ного походження. Такий висновок зустріли критично. Була висловлена думка, що обсте-жені названими вище американськими вчени-ми метеорити, які пролежали багато років у Нью-Йоркському музеї, були забруднені зем-ними мікробами.

У 1961 р. Ф. Сіслер виділив з вуглистого хондриту Маррей кілька бактерій, які росли на живильних середовищах, але не розвива-лись при введенні їх в організм щурів, мишей і курей. М. Н. Брігс не підтвердив цих даних. Брігс і співробітники знайшли в метеориті Мокойя органічні тільця розміром від 1 до 25 мк, які забарвлювались, але не рослина різних живильних середовищах, вживаних для мікро-організмів. Водяні витяжки з цих тілець були оптично неактивними. Ізотопний аналіз (кіль-кісне відношення вуглецю з атомною вагою 12 до вуглецю з атомною вагою 14) не дозволив вирішити, чи мали ці тільця відношення до живих організмів.

У Радянському Союзі також провадились пошуки мікробів у метеоритах. Ч. Байрієв і С. Мамедов у 1962 р. виявили в уламку Сіхоте-Алінського залізного метеорита через 15 років