Г. Л. Робертс (1963 р.) спори анаеробної бактерії наносив на фільтрувальний папір, розміщений на поверхні зразка червоної лави. Остання подрібню-валась, висушувалась і стерилізувалась, її во-логість доводилась до 0,2%. У посудини, куди поміщали лаву з бактеріальними спорами, на-гнітали суміш газів, яка складалася з 93,54% азоту, 4,24% аргону, 2,21% вуглекислого га-зу і 0,01% кисню. Загальний тиск газів стано-вив 65 мм ртутного стовпчика. Температура змінювалась від 23° до —25° С. Через сім і чо-тирнадцять діб у посівах були виявлені спори

і звичайні (вегетативні) клітини, а через ЗО діб — лише вегетативні клітини взятої бакте-рії. Ці дані доводять, що зазначені умови ви-явились придатними не тільки для виживання, а й для проростання спор.

Е. Пекер, С. Шер і С. Сеген (1963 р.) зібра-ли зразки грунтів із різних місць з низькою кількістю опадів. Ці зразки висушили до по-вітряно-сухого стану, а мікроорганізми, що в них містилися, були піддані дії таких умов: кожні 12 год. температура — 60° С змінюва-лась на температуру 20°; вміст газів у атмо-сфері складав 95% азоту і 5% вуглекислоти; тиск газів досягав 0,1 атм. Крім того, взяті зразки з мікроорганізмами, що в них містили-ся, піддавались опроміненню ультрафіолетови-ми променями (доза 10 ерг на квадратний сан-тиметр поверхні). Результати показали, що деякі мікроорганізми виживали на протязі більше шести місяців.

У 1965 р. Ф. Джексон і Р. Мур використа-ли ряд мікроорганізмів, які вносились у пісок з додаванням до нього різних кількостей мі-нералу лімоніту, багатого на окис заліза. Во-логість цього субстрату була знижена до 1%. Атмосфера складалася з молекулярного азо-ту і слідів кисню та вуглекислого газу (тиск 75 мм ртутного стовпчика). Добові коливання температури були ще більш різкими, ніж у дослідах інших авторів: від 25° до —76° С.

Лімоніт несприятливо впливав на виживан-ня мікроорганізмів. При його відсутності або незначному вмісті у субстраті деякі неспорові бактерії виживали на протязі всього 30-добового досліду, а кількість клітин деяких спосені мікроскопічні водорості, джгутикові най-простіші і коловертки загинули.

Із узятих мікробів імітовані марсіанські умови краще переносили форми, що утворю-ють пігменти. Дослідники висловлюють при-пущення, що на Марсі можуть переважати організми, пігменти яких захищають їх від впливу найбільш згубного фактора — соняч-ної радіації.

Наведені дині свідчать, що умови дослідів у різних дослідників були не зовсім однакови-ми. Це пояснюється деякими розходженнями, які існують у поглядах астрономів на склад атмосфери Марса. Так, за В. Г. Фесенковим, кисню в ній менше 0,1%, за Н. Н. Ситинською — 0,15% порівняно із земною атмосфе-рою (20,94%), а за М. П. Барабашовим — 0,1% від об'єму всіх газів у марсіанській атмосфері. Дослідження, проведене під час польоту амери-канської космічної лабораторії «Марінер-ІУ», що наблизилась до Марса на відстань коло 9000 км, внесли точність у питання: в атмо-сфері цієї планети кисень повністю відсутній. Таким чином, праві були ті мікробіологи, які у дослідах моделювання застосовували суворо анаеробні умови.

Щодо вологості астрономи зійшлися на то-му, що водяної пари в марсіанській атмосфе-рі надзвичайно мало, отже, застосовуваною методикою спектроскопії виявити її не можна. Проте посереднім шляхом вони припускають там наявність пароподібної води. Це підтверд-жують білі шапки біля полюсів планети. Ці шапки (складаються вони, мабуть, із снігу або інею) під час марсіанського літа зменшують-ся, а іноді зовсім зникають. Беруться також до уваги спостережувані на Марсі білі хмари, а також ранкові й вечірні тумани. За В. Г. Фесенковим і С. Сегеном, вміст водяної пари в ат-мосфері Марса не повинен перевищувати 0,1%, а за Н. Н. Ситинською — 1 % порівняно із земною атмосферою.

Азот вважають найбільш поширеним газом в атмосфері Марса. Його об'єм складає 98,5% (в атмосфері Землі міститься 78,08% азоту).

Атмосферний тиск на поверхні Марса вва-жають рівним 65 мм ртутного стовпчика. Дані, одержані при польоті «Марінера-ІУ», свідчать про те, що атмосферний тиск там нижчий, не більше 2—3% земного.

Астрономи припускають, що добове коли-вання температури на екваторі цієї планети відбувається в інтервалі від 25° до —70° С і досягає ще менших величин на полюсі.

Таким чином, умови, що створюються у до-слідах по моделюванню марсіанських умов, у більшій або меншій мірі відповідають тим уяв-ленням, які існують в астрофізиці. Тому можна з певним ступенем імовірності припустити, що на Марсі можливе життя організмів, які за своїми властивостями нагадують деяких зем-них бактерій.

З метою наближення до умов на Юпітері С. М. Сігел і С. Гімарро поміщали лишайники, кактуси та інші рослини, що здатні рости при низькій вологості, в герметичну камеру, в якій була створена атмосфера з суміші метану, вод-ню і аміаку. Через два місяці на листі цих рос-лин були знайдені життєздатні бактерії. Вия-вилося, що деякі мікроорганізми здатні роз-множуватися в атмосфері, яка містить від 5 до 95% аміаку.

Досліди по моделюванню дають підставу гадати, що якби деякі земні бактерії опинили-ся на Марсі, то вони могли б там вижити і на-віть розвиватися.

Ставлення мікроорганізмів до екстремальних умов

Фізичні і хімічні умови на Марсі суворі порівняно із земними. Проте вони досить «м'я-кі», якщо їх зіставити з умовами на деяких ін-ших планетах і в космічному просторі.