Високий вакуум. Розвиток техніки одержання високого вакуума дозволив визна-чити вплив наднизького тиску на мікроорганіз-ми. Ф. Мореллі довів, що не тільки спороутворюючі, а й неспороносні бактерії добре виживали на протязі 35 діб при тиску 10~8 — 10~9 (одна стомільйонна — одна мільярдна) мм ртутного стовпчика.

Об'єктом дослідження О. Імшенецького, М. Богрова і С. Лисенка був ряд бактерій, що утворювали і не утворювали спор, а також гри-би. Цими мікроорганізмами просочували смужки фільтрувального паперу, які потім ви-сушували спочатку при 40° С, а далі над про-жареним хлористим кальцієм. Після цього їх поміщали на 72 год. при температурі —23° С у високовакуумну установку під тиском 10~~8— 10~9 мм ртутного стовпчика. В цих умовах всі взяті мікроорганізми зберегли життєздатність, а спори грибів вижили навіть краще, ніж при нормальному атмосферному тиску.

Найбільш високий вакуум (3,6*10~10 мм ртутного стовпчика) був застосований у дослі-дах Д. М. Портера, Д. Р. Спікера, Р. К. Хофмана і X. Р. Філіпса. Спори, а також не спороносні мікроби залишались живими на протязі п'яти діб.

Ця надзвичайно велика стійкість, яку ви-являли мікроорганізми, дає підставу гадати, що і вакуум, існуючий у космічному просторі (порядку 10~16 мм ртутного стовпчика), також не буде згубно впливати на них.

Радіоактивне випромінювання.

Деякі мікроорганізми виявляють надзвичайну стійкість до дії іонізуючої радіації. Живі мікроорганізми знайдені у відходах і на стінках атомного реактора.

Рентгенівські промені діють силь-ніше, але й вони в дозах 0,5—1,0 млн. рад не вбивають деяких бактерій. До такого висновку дійшли С. Ж. Данн, В. Л. Кембелл та ін.

Ультрафіолетове випроміню-вання Сонця у відсутності озонного екрана вбиває не тільки вегетативні клітини, а й спори бактерій. Проте якби останні перебували не на поверхні, а всередині великих частинок косміч-ного пилу і тим більше у внутрішній частині метеоритів, то вони були б захищені від уль-трафіолетової радіації. Про це можна судити з результату, одержаного О. О. Імшенецьким у такому досліді. Дрібні мінеральні частинки були змішані із спорами бактерій і розпилені у повітрі, Контролем були ті ж спори, але роз-пилені без мінеральних частинок. Виявилось, що мінеральні частинки захистили спори від згубного впливу ультрафіолетових променів.

Досліди, проведені на радянських косміч-них кораблях, показали, що іонізуюча радіа-ція не виявляє несприятливого впливу на бак-терії. Під дією слабких доз іонізуючої радіації деякі бактерії і найпростіші стають більш стійкими і здатні витримувати потім високі до-зи цієї радіації.

Інструментальні пошуки позаземного життя

Зараз учені приділяють велику увагу під-готовці до досліджень, які дозволять з'ясувати, чи існують мікроскопічні живі істоти на інших планетах. З цією метою передбачається заки-нути на Марс та інші планети спеціально скон-струйовані автоматично діючі прилади, пока-зання яких передаватимуться на Землю.

Прилад працює як витяжний вентилятор. Всмоктувані частинки пилу потрапляють до камери з живильним середовищем, що міс-тить сполуку флуоресцеїну з аденозинтрифосфорпою кислотою. Якщо в пилу містяться жит-тєздатні організми, які утворюють фермент фосфатазу, то, розмножуючись, вони розкла-датимуть вказану сполуку. Це приведе до ви-вільнення флуоресцеїну і виникнення флуорес-ценції, яка буде телсметрично уловлюватися наземними спостерігачами. Ав-тори (співробітники відділу екзобіології Стенфордського університету в Каліфорнії) ви-ходили, мабуть, з того, шо аденозинтрифосфорна кислота є універсальним джерелом енер-гії як для земних, так і для га-даних неземних мікроорганіз-мів. Тому відповідній фосфа-тазі належить віддати перева-гу перед іншими ферментами. «Гуллівер» — прилад, на-званий на честь головного ге-роя твору великого англійсько-го письменника Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера». Автор зо-бразив Гуллівера першовідкри-вачем нових фантастичних кра-їн, населених дивовижними мешканцями.

Після того як прилад буде скинуто з кос-мічного корабля (на парашуті або в капсулі) і він м'яко торкнеться поверхні Марса, спрацює ударник, який розіб'є ампули із слабкою кис-лотою і з живильним середовищем, що містить радіоактивний атом вуглецю. Вміст обох ампул змішається, і кислота витіснить радіоактивний вуглекислий газ (СІ4О2), що утворюється в середовищі від саморозкладу радіоактивного вуглецю під час польоту корабля. Цей витісне-ний газ буде випущений в атмосферу планети. В той же час два метальні пристрої, вмонтова-ні в капсулу приладу, скинуть два шнури (довжиною 23 фути кожний), покриті слизуватою речовиною (силіконом). Шнури торкнуться поверхні грунту, частинки якого прилипнуть до них. Потім відкриється вхід до камери інкуба-ції, яка містить живильне середовище, і шнури будуть втягнуті туди. За допомогою термостата підтримуватиметься температура трохи вище точки замерзання рідини. Якщо в зібраних частинках грунту знаходитимуться мікроорга-нізми, здатні розмножуватися за цих умов, то виділиться радіоактивний вуглекислий газ. У культуральну камеру вмонтовано детектор бета-променів, покритий гідратом окису барію. При взаємодії з вуглекислим газом утворюєть-ся радіоактивний вуглекислий барій. Через кожні 15 хв. ступінь радіоактивності у детекторі відображуватиметься на шкалі і одер-жані дані по радіо передаватимуться на Зем-лю (Г. В. Левін, А. Н. Хейм, І. Р. Кленденінг і М. Ф. Томсон).

Автори виходили з передбачення, що мар-сіанські мікроорганізми, коли вони існують, у фізіолого-біохімічному відношенні істотно не відрізняються від земних мікробів і можуть серед багатого асортименту живильних речо-вин у вказаному середовищі знайти підхожі джерела живлення. Застосовувані мічені спо-луки повинні містити ізотопи, які можуть бути використані багатьма мікроорганізмами і від-значаються стабільністю. Із органічних сполук, що містять радіоактивний вуглець С14, були ви-пробувані мурашина кислота, глюкоза, оцтово-кислий натрій, піровинограднокислий натрій, гліцин, дріжджевий екстракт, а також цистеїн, який містить радіоактивну сірку S35. У досліді з кишковою паличкою найбільш задовільний результат було одержано при використанні мі-чених мурашиної кислоти і глюкози при