План.

Вступ.

I.Нептун.

II. Основна частина.

2. Деякі параметри планети.

III. Висновок.

Відкриті питання.

Нептун у цифрах.

Сучасні дані про Нептунові.

Нептун

Нептун - восьма планета від Сонця, велика планета Сонячної системи, yfkt;bnm до планет - гігантів. Її орбіта перетинається з орбітою Плутона в деяких місцях. Ще орбіту Нептуна перетинає комета Галілея. Астрологічний знак Нептуна J.

Деякі параметри планети.

Нептун рухається навколо Сонця по еліптичій, близької до кругової (ексцентриситет 0, 009), орбіті; його середня відстань від Сонця у 30,058 разів більше, ніж у Землі, що складає приблизно 4500 млн. км. Це значить, що світло від Сонця доходить до Нептуна деяким більш ніж за 4 години. Тривалість року, тобто час одного повного обороту навколо Сонця 164,8 земного років. Екваторіальний радіус планети 24750 км. , що майже в чотири рази переверщує радіус Землі, притім власне обертання настільки швидке, що доба на Нептунові тривають усього 17,8 часів. Хоча середня густина Нептуна, рівна 1,67 г/см3, майже втроє менше земної, його маса через великі розміри планети в 17,2 рази більше, ніж у Землі. Нептун виглядає на небі як зірка 7,8 зоряного розміру; при сильному збільшенні має вид зеленуватого диска, позбавленого яких-небудь деталей.

Нептун володіє магнітним полем, напруженість якого на полюсах приблизно вдвічі більше, ніж на Землі.

Ефективна температура поверхневих областей біля. 38 С, але в міру наближення до центру планети вона зростає до (12-14) · 103 С при тиску 7-8 мегабар.

Хімічний склад, фізичні умови і будова Нептуна.

Будівля і набір складовий Нептун елементів, мабуть, подібні Урану: різноманітні "льоди" або отверділі газиякі містять біля 15% водню і невеличкої кількості гелію. Як і Уран, і на відміну від Юпітера із Сатурном, Нептун, можливо, не має чіткого внутрішнього розшарування. Але найбільш вирогідно, що у нього є невеличке тверде ядро (рівне по масі Землі). Атмосфера Нептуна - це, по більшій частині, водень і гелій з невеличкою домішкою метана: синій колір Нептуна є результатом поглинання червоного світла в атмосфері цим газом, як на Урані.

Подібно типовій газовій планеті, Нептун славнозвісний великими бурями і вихорами, швидкими вітрами, що дують на обмежених смугах, рівнобіжним екватору. На Нептуні найшвидші в Сонячній системі вітри, вони розганяються до 2200 км/год. Вітри дують на Нептуні в західному напрямку, проти обертання планети. Зауважте, що в планет-гігантів швидкість потоків і плинів у їхніх атмосферах збільшується з відстанню від Сонця. Ця закономірність не має поки ніякого пояснення. На знімках можна побачити хмари в атмосфері Нептуна. Подібно Юпітеру і Сатурну, Нептун має внутрішнє джерело тепла - він випромінює більш ніж у два з половиною разу більше енергії, ніж одержує від Сонця.

Історія відкриттів.

Після того, як у 1781 р. У. Гершель відкрив Уран і розрахував параметри його орбіти, незабаром виявилися загадкові аномалії в прямуванні цієї планети воно то «відставало» від розрахункового, то випереджало його. Орбіта Урана не відповідала закону Ньютона. Це і навело на думку про існування ще однієї планети за Ураном, що могла б своїм гравітаційним тяжінням спотворювати траєкторію прямування 7-ї планети.

У 1832 р. у звіті Британської Асоціації розвитку науки Дж. Ері, що згодом став королівським астрономом, відзначав, що за 11 років помилка в положенні Урану досягла майже півхвилини дуги. Незабаром після опублікування звіту Ері одержав від Британського астронома-аматора, преподобного доктора Хасея, лист, у якому висувалося припущення, що ці аномалії обумовлені впливом поки ще невідкритої "зауранової" планети. Очевидно, це було першою пропозицією шукати планету. Ері не схвалив ідею Хасея, і пошуки не були початі.

А ще за рік до цього талановитий молодий студент Дж. К. Адамс відзначив у своїх записах: “На початку цього тижня з'явивилася думка зайнятися відразу ж після одержання ступеня дослідженням аномалій у прямуванні Урану, що дотепер не пояснені. Треба знайти, чи можуть вони бути обумовлені впливом невідкритої планети і, якщо можливо, визначити хоча б приблизно елементи її орбіти, що може призвести до її відкриття”.

Адамс одержав можливість приступити до рішення цієї задачі тільки через два роки, і до жовтня 1843 р. попередні обчислення були закінчені. Адамс вирішив показати їх Ері, проте зустрітися з королівським астрономом йому не вдалося. Адамсу залишалося лише повернутися в Кембрідж, залишивши для Ері результати проведених розрахунків. По незрозумілих причинах Ері відреагував на роботу Адамса негативно, ціною чого явилася втрата Англією пріоритету у відкритті навої планети.

Незалежно від Адамса над проблемою зауранової планети працював у Франції У. Ж. Леверьє. 10 листопада 1845 р. він представив у Французькії АН результати свого теоретичного аналізу прямування Урану, помітивши на закінчення про розбіжностями між даними спостережень і розрахунків: “Це можна пояснити впливом зовнішнього чинника, що я оціню в другому тракті”. Такі оцінки були проведені в першій половині 1846 р. Успіхові справи допомогла пропозиція, що шукана планета рухається, відповідно до емпіричного Тіціуса Боде правилом, по орбіті, радіус якої дорівнює улаштованому радіусу орбіти Урану, і що орбіта має дуже маленький нахил до площини екліптики. Леверьє виступив з указівкою, де варто шукати нову планету.

Отримавши другий тракт Леверьє, Ері звернув увагу на дуже близький збіг результатів досліджень Адамса і Леверьє, що ставляться до прямування гаданої планети, “що обурює” прямування Урану, і навіть підкреслив це на спеціальному засіданні Ради інспекторів Гринвіча. Але він, як і