Перші звістки з Марса й обрадували, і засмутили. Лічильник приладу АБЛ клацав там значно частіше, ніж у земній лабораторії, де в контрольному експерименті “працювали” реальні мікроорганізми. За словами керівника наукової біологічної програми доктора Клейна, отриману інформацію можна буде тлумачити як наявність життя.

На п'яту добу радіоактивність початку знижуватися, можливо, закінчилася їжа. Якщо ж це була хімічна реакція, то загасання процесу могло б означати лише поступова витрата речовини ґрунту, що вступила в неї. Нова реакція живильного розчину не повинна була в такому випадку викликати помітного збільшення радіоактивності. Однак після додавання рідини показання лічильника зростали так, ніби оголодавшие бактерії знову піднеслися духом.

Ще більше хвилювань викликали показання другого приладу, призначеного для дослідження газообміну передбачуваних живих організмів з навколишнім середовищем. Ґрунт, що знаходиться в атмосфері приладу, змочували живильним бульйоном і підігрівали. Періодично з камери відбиралися проби повітря для аналізу. Усього через кілька доби замість розрахованих дванадцяти було зареєстровано виділення кисню, у більш ніж 15 - 20 разів перевищуюче очікуване.

Спочатку в пошуках пояснення такого явища обвинуватили хімію. Дійсно, реакція сухого ґрунту з рідиною могла відбуватися бурхливо. Як можливого кандидата на джерело кисню називали кристалічний перекис водню, що могла міститися у верхніх шарах марсіанського ґрунту.

За здогадами (часом ризикованими) справа не стала: “З огляду на суворі умови на Марсі (температура в місці посадки мінялася від -850С до +300С), не виключене, що живі організми знаходяться в “спячке”, і їм потрібні відповідні умови для повернення до життя. Рясна кількість води і живильних речовин було би бенкетом для цих мікроорганізмів. Що ж: чи хімія біологія? Виділення газів в обох приладах тривало довше, ніж при хімічних реакціях, але менше, ніж у біологічних процесах. Ми знаходимося де - те на середині” - констатував один із учених.

На Землі утримуючі хлорофіл клітки під дією сонячних променів утворять органічні речовини з вуглекислого газу і води. Чи не так використовують енергію світила і марсіанське життя? У марсіанське повітря судина, що заповнила, із ґрунтом, додали небагато радіоактивного ізотопу вуглецю. Щоб мікроби, якщо вони є, почували себе як удома, над ними запалили лампу, що імітує характерний для Марса сонячне світло. Інкубація тривала двоє доби, кліткам давали можливість добре засвоїти мічений вуглець. Після камеру очистили від газів, а ґрунт нагріли до 6000С, при цьому з нього повинні були улетучится утворені при фотосинтезі органічні речовини з міченими атомами, а лічильник радіоактивних часток - підрахувати їхні результати.

Зареєстрований в експерименті рівень радіоактивності в 6 разів перевищив той, котрий спостерігався б при відсутності в ґрунті мікроорганізмів.

Остаточно віднести це що - те до живої чи мертвої природи повинні були допомогти контрольні досвіди в земній лабораторії. Якщо ці дані були б отримані на Землі, був би зроблений безумовний висновок про одержання слабкого біологічного сигналу, але за даними з Марса вчені не хотіли робити поспішних висновків. У имитирующих Марса на Землі лабораторіях було проведено кілька досвідів на виявлення життя, результати - абсолютно ідентичні отриманими з Марса.

Висунуто багато гіпотез, серед яких - те, що хоча “Вікінги” проводили експерименти на колосальній відстані друг від друга, вони знаходилися в місцях, багатих рожевим пилом і тому невідповідних для життя.

Астроном К. Сагал не виключає наявності життя на Марсі у виді ізольованих оазисів. Думки вчених розділилися “п'ятдесят на п'ятдесят”. Проводилися нові експерименти з залученням нових фахівців. У результаті перевага віддали неживій природі. Основною причиною явищ, що спостерігаються, назване сонячне випромінювання, що не зустрічає на Марсі захисного озонового шару (знову ж - тільки гіпотеза).

Готові форми життя - клітки і примітивних організмів - складаються з особливих матеріалів, побудованих на основі вуглецю. Їхня чи наявність відсутність повинна бути, мабуть, самим серйозним аргументом у суперечці вчених.

Той же К. Саган, не дивлячись на цю обставину, вважає, що оазиси життя на Марсі можуть бути незвичайними і вигадливими по зовнішньому вигляді і хімічному складі, і по поводженню, так що їхній неможливо ідентифікувати як життя з наших представлень (життя на основі інших елементів, крім вуглецю, розглядалася вище). На Марсі органічна речовина могла з'явитися в результаті хімічних процесів в атмосфері і на поверхні планети. Могли занести його і метеорити.

І, нарешті, без органіки не могли обійтися ні давно згасла, ні існуюча життя.

Остаточно відповісти на запитання про життя на Марсі зможуть учені після проведення ними безпосередньо досліджень на поверхні планети.

Раніше розглядався прояв життя поза Землею на будь-якому рівні її розвитку як саме чудове явище. Але пошуки життя ведуться і на більш високому рівні розуму, іншими способами. Розум асоціюється з поняттям цивілізація. Зараз не виключається наявність неземних цивілізацій (ОЦ), що викликає надії і бажання вчених у встановленні контакту з ними.

Один зі способів пошуку ОЦ - радіоастрономічний, полягає в подачі радіосигналів із землі у визначені ділянки Всесвіту. Сигнали містять інформацію про землянах і нашої цивілізації і питання про характер іншої цивілізації і пропозиція установити взаємний контакт.

Другий спосіб продемонстрований при запуску автоматичних міжпланетних станцій для дослідження зовнішніх планет Сонячної системи, “Піонерів” і “Вояджеров”, що при передбачуваній зустрічі з ОЦ (пролетівши повз зовнішні планети і виявившись у міжзоряному просторі) несли докладні зведення про нашу цивілізацію,