Варто сказати “Джон Кеннеді” – й цілий блок позначається у пам'яті. Потрібно стане – й він моментально розгорнеться у знання – в'єтнамська війна, карибська криза, красуня Жаклін, замах у Далласі... Власне, так щодня діють усі газети, телерадіокомпанії та інформаційні агентства світу. Одні – в межах глобальних, інші – регіональних, де є свої блоки щодо місцевих політиків та пов'язаних з їхніми іменами застарілих, але актуальних проблем.

Знадобилася б велика кількість слів, можливо, ціла книга, щоб більш-менш повно розкрити зміст блоку. Але для оперування з ним у пресі вистачає одного слова, – власне, вже й не слова у звичайному його розумінні, адже воно значить набагато більше, ніж звично значить це слово не в блоковому контексті. Це скоріше не слово, а тільки найменування, простий ярлик цілого блоку думок, реакцій, уподобань чи, навпаки, відкидань. Одне слово відразу означує так багато, що при необхідності можна, шар за шаром, розкривати його зміст, тобто весь блок до нескінченності. Коли наші сучасники чують слово “Брежнєв”, спочатку в них активізуються асоціації першого ряду: застій, старечий маразм, безвольна геронтократія, криза соціалізму, Афганістан. Потім, у разі потреби, блок розгортається глибше: розрядка міжнародної напруженості, загублене сільське господарство, безрезультатні спроби оживити некеровану економіку, неспроможність до реформ, зневіра народу в комуністичних ідеалах, загальна апатія, репресії проти дисидентів. Можна розгортати блок далі й далі у проблемно-інформаційному просторі, вийти на історично-цивілізаційні рівні, в яких прикінцевий режим реального соціалізму виявив несумісність великої комуністичної ідеї з реальною практикою людського співіснування й довів реальні переваги свободи над примарною звабливістю рівності.

Століттями вчені, філософи, психологи, лінгвісти сперечалися про підсвідоме як передсвідоме.

Існування описаних нами блоків показує, що підсвідоме може бути також післясвідомим. У такому разі професійна діяльність досвідченого журналіста чимось нагадує гру на фортепіано. Він натискає клавіші, звільнюючи для сприйняття слухачами, публікою, аудиторією потрібні змістові комплекси необхідної “висоти тону”. І складає з них текст, твір. І його охоче, як “фаст фуд” продукти харчування, споживають. Швидко, просто, функціонально.

Якщо погодитися з такою складовою журналістської творчості, тоді все питання залишається прихованим у формулі “потрібні”. Потрібні – кому? Журналісту, який керується загальнолюдськими цінностями та потребами, – чи замовникові, котрий керує журналістом? Але це вже тема іншого дослідження...

Блоки не можна поєднати з незнанням або недостатнім знанням: їхня матерія – все, що вже було зрозуміло (have been comprehensed) у минулому і тепер, через тимчасову непотрібність, відправлені у мисленнєвий та мовленнєвий пасив, у запас – у під-свідомість.

Усе, що стосується блоків, не сполучається з дієсловами “чогось хочемо” та “щось відчуваємо”, в яких, власне, й містяться передчуття та “переддумки”. Невисловлені почуття, невимовлені бажання – ці “суміжні” з думками душевні стани існують за межами думки, на теренах несвідомого, передсвідомого, їх неможливо вловити у форму слова, в такому разі вони відразу стають просто почуттями та бажаннями, цілком усвідомленими настільки, що для них існують готові слова.

І в рефлексії, і в діалозі, і, особливо, у масовому спілкуванні блоки – зручний винахід на довгому шляху становлення масового психічного життя людини й людства. У найширшому розумінні в блокові спресовано загальнолюдський досвід сповненої суперечностей та драматичної боротьби за власне виживання.

Цю думку теж доводиться обстоювати в протидії, – але поки що не з її критиками, а з неправильними підходами до неї, з хибним матеріалом для її підґрунтя.

М. Хайдеггер, якого цитує киянин Р. Кохлікян, у свій час промовив: “Людина не може бути, не розуміючи”. Вдала формула – з якою тепер ніяк не можна погодитися. Адже людина тільки й є не розуміючи, вона завжди на межі між “не розуміючи” та “розуміючи”: щодня, щомиті. І розуміння може настати тільки в спілкуванні, у соціальному контексті.

Так, К. Платонов робить суттєву помилку, коли вказує: “Особливості спілкування – ось лакмусовий папірець, що показує відмінність людини від тварин” [16, 7]. Тобто тварини спілкуються-без-лапок, а отже, й розуміють-без-лапок? Це неможливо.

І далі: “Сутність словесного спілкування полягає в обміні інформацією... між агентом, що її передає, й перципієнтом, що її сприймає, котрі послідовно можуть мінятися місцями, [16, 8]. Ні – не можуть, тому що проголошено дію у сфері спілкування. Обидва лишаються на своїх місцях, такий поділ їх на дві різні змістовно-функціональні позиції є хибним. Перципієнт не виступає тут як суб'єкт, він у цій формі явно не дорівнює агентові. А отже, так не можна вести мову про спілкування, а тільки про комунікацію. Вони лишаються на тих місцях, які вважають за доцільне займати, адже вони – суб'єкти, і цього ніколи не можна забувати, якщо ми не хочемо перервати діалектику й скотитися на давно залишені позиції вульгарного марксизму.

Після М. Кагана так писати вже не можна – даруємо авторові, адже його робота вийшла раніше, аніж М. Каган сформулював теорію спілкування, але набагато пізніше, аніж були написані праці А. Бахтіна з цих самих проблем [1, 2, 3] та деякі інші.

Інша неточність: “Мета спілкування – обмін поняттями” [14, 10]. Так інформацією чи поняттями обмінюються учасники спілкування? Читач купує газету задля щоденних свіжих понять – чи, все-таки, шукає в ній інформацію? До таких помилок призводить надто прямолінійне трактування розуміння та нехтування герменевтикою!

Таких неточностей та хибних думок стане менше, якщо ясно й точно заявити кілька основоположних речей у цій сфері.

Головна функція масового