хати" (Київ, 1908-1914). Особливо дратував вірш з початковим рядком: "Садів аркади тріпот-ливі..." Зрештою, під впливом цього була написана рецензія, тоді ж і надрукована, в якій було в повній мірі висловлене здивування несвоєчасністю "Тріпотливих аркад". Але - дивна річ - нефортунний зшиток "Світлости" чомусь аж ніяк не міг вибрести з моєї актівки, і мало не щодня під час залізничної подорожі я заглядав до нього, бо, по-перше, деякі вірші мені одразу дуже сподобалися. І от, що далі, то більше знаходилося непомітної спочатку краси і глибини змісту, аж, за вийнятком 2-3 річей, ціла решта збірочки цілковито "сприйнялася" [5].
Наведений уривок свідчить про надзвичайно поважне ставлення молодого поета до плодів своєї творчості. В добу, коли значна час-тина емігрантського літературного середовиша була охоплена декадентськими настроями, Ю.Липа вважав своїм обов'язком як
_______________
Мухин М., там само.
Мухин М., там само.
письменни-ка не лише підіймати патріотизм читача, але водночас пропонувати йому речі високомистецькі, естетично довершені, на яких би не тя-жіла нота голого патріотизму. Пізніше ці переконання Ю.Липи будуть покладені в ідеологічну основу літературного угруповання “Танк”.
Приблизно тоді ж, тобто на початку 1925 року, Ю.Липа інколи через Е.Маланюка передавав до друку в Празі деякі свої рукописи. Так були опубліковані в “Студентському віснику” вірш “Сімнадцятий” та драматичний етюд “Бенкет” [6]. Спочатку цей етюд опинився в ру-ках відомого Микити Шаповала, колишнього співредактора “Українсь-кої хати”, але в своїй “Новій Україні” він не захотів його друку-вати, повернувши рукопис. Причина, швидше за все, була не стільки критична, як політична чи ідеологічна. Шаповал, напевне, відчув “горду будівничість” Ю.Липи, а тому, сам стоячи на позиції програ-мового “дейнецтва” чи руйнації, рішучо відмовив у публікації сво-єму молодому “опонентові”.
Цікавим епізодом у стосунках Ю.Липи та М.Мухина є участь останнього у виданні другої поетичної збірки Ю.Липи “Суворість” (переповідаємо тут за нещодавно опублікованою до 100-ліття письменника розвідкою Надії Миронець, яка віднайшла заховані у фондах рідкісні матеріали особистого архіву Ю.Липи [7]- О.Я.). У фондах Центрального державного архіву вищих органів влади України зберігаються матеріали, що проливають світло на процес підготовки до видання цієї поетичної збірки. 30 грудня 1930 року, перебуваючи у госпіталі, Ю.Липа написав листа М.Мухину, який, як видно, безпосередньо займався підготовкою збірки до друку, сприяв цьому, очевидно, і Е.Маланюк. Ю.Липа, зокрема, писав: "Що до друку віршів, то вже Вам писав п. Єв[ген] і Ви остільки були добрі, що згодилися перепровадити справу коректи і друку. Друк – щось в роді “Книголюба”, тільки менший розмір. Папір аби не дуже паскудний. Окладинку? Якийсь кольоровий, сірий чи инший папір. Хто ж для мене малюватиме? Про мене хто хоче, аби поза написом “Юрій Липа. Суворість” нічого там не було. Або зоставити гладко і
наліпити рисунок заголовка. Головне, щоб не було помилок і було _______________
Липа Ю. Сімнадцятий. Бенкет //Студентський голос.- Прага,
1926.- № 4.
7. Миронець Н. Матеріали Юрія Липи в ЦДАВОВ України //Літера-
турна Україна.- 2000.- 29 черв.
двіста примірників цього мого нагробка. А грошей на це маю наразі 150 зол. (лежать у банку). Перешлю Вам, лишень маю це зробити так, як скажуть мені в “Р.К.О.” А мо` Ви самі мені тут порадите, як їх до Вас переслати?
Віршів є сімдесят. Хотів би я, щоб були відступи між куплетами зазначені, а не ці випихання… Заголовки щоб були писані великими
буквами, щоб “є” і “г” були. Оце, хиба, і все…
Мушу ще в цьому році вислати Вам цей рукопис, тому й поспішаю. Коли б знайшли щось у переписуванню не в порядку – то зверіфікуйте.
Коли одержите цього листа, а вважатимете щось не в порядку: дуже замало грошей, чи забагато примірників, - то черкніть картку до пана Євгена. Я з ним “держусь за контакт”.
Прощавайте, дай Вам Бог сил і здоровля, а коли Різдво святкуватимете, то й доброго Щедрого вечора.
Сердечно стискаю Вашу руку.
Ваш Юрій Липа.
P.S. До більшості річей моїх не маю чернеток. [8].
Машинописний текст цієї збірки знаходиться у цьому ж фонді [9]. Олівцем намальована обкладинка, на якій, крім прізвища автора, назви і року видання, прохання до доктора М.Мухина (видавця книги – О.Я.) звернути увагу на зворотну сторінку, де написано олівцем: “Praha, 11.II.1931.
В.Поважний Пане Докторе!
п.Інж. Іваніцького вчора ввечері у мене не було, тому обкладинку не написано.
Думав я сам написати, але це має бути стильово (суворо і видержано рівними лініями або… гострими лініями) і я мусів би порадитись з Вами, або найкраще зробіть ту обкладинку Самі, бо я не художник”.
Далі йдеться про грошові розрахунки і закінчується лист словами: “Здоровлю сердечно! З повагою А.Кість” [9].
З поміж вцілілих і збережених у фондах ЦДВАВОУ автографів Ю.Липи привертають увагу дві збірки віршів, написані ним у госпіталі: одна гумористична, у формі листа до М.Мухина (очевидно це драма
_______________
ЦДВАВОУ.- Ф.4465.- Оп.1.- Спр.578.- Арк.29-31 зв.
ЦДАВОВУ.- Ф.4465.- Оп.1.- Спр. 575.- Арк. 1-39.
ЦДАВОВУ.- Ф.4465.- Оп.1.- Спр. 575.- Арк. 1.
“Ярмарок” – О.Я.), інша – незакінчений лист до Е.Маланюка, що складається з дванадцяти віршів-“карт” (очевидно це поетичний цикл “Карти”; при підшивці в архівній справі № 578 фрагменти збірок переплутані – О.Я.).
У листі до М.Мухина від 30 грудня 1930 року Ю.Липа писав, що закінчується сьомий тиждень його перебування в шпиталі (причина хвороби поки не з`ясована – О.Я.).