Аналізуючи наукові праці 40-60-х років, необхідно зауважити, що майже всі вони відзначаються політичною заангажованістю, нерідко – невиправданою категоричністю тверджень, що особливо стосується оцінки творчого доробку поетів-модерністів, напр.:. „В цілому мовна творчість поетів модерністичних течій, дарма що в ній натрапляємо подекуди на нові для поезії лексичні матеріали, нічого не дала для удосконалення української літературної мови в жанрі поезії, для збагачення її стилістичних засобів. Всі ці словесні викрутаси були раз і назавжди відкинуті радянською поезією. Мовна практика поетів-модерністів, без сумніву, у розвитку літературної мови радянського періоду відіграла негативну роль". Іноді звинувачення такого характеру висловлювали визнані метри української поезії, що мало вагомий вплив на формування громадської думки і культурний розвиток тогочасного суспільства: „Шкідливу, руїнницьку роботу провадили в нашій мові лихої пам'яті футуристи, конструктивісти та інші „істи", всіх зусиль докладаючи, щоб відірвати мову від живого народного коріння..." (Рильський) [6].

Закономірно, що одним з актуальних завдань сучасного мовознавства є критичний перегляд і об'єктивна оцінка мовотворчості (зокрема – фактів індивідуального словотворення) провідних письменників 20-30-х років XX ст. Останнім часом ця проблема успішно розв'язується вітчизняними і зарубіжними мовознавцями (Ашер – 1991; Дужик – 1996; Кудряшова – 2000; Браїлко – 2000; Вокальчук – 2001-а, 2001-б, 2001-в, 2002-а, 2002-6, 2002-г, 2003-г; Зіневич – 2002; Гаврилюк – 2002; Братусь – 2002; Мялковська – 2002; Ільницький – 2003 та ін.) [6].

3. У 70-80-і роки (третій етап) з'являються праці, присвячені аналізові місця і ролі неологізмів у лексичній системі мови, уточненню їхніх характеристик, з'ясуванню специфіки т.зв. потенційних слів, які є нереалізованими структурними можливостями мови, виявленню загальних тенденцій розвитку словеснозображальних засобів, дослідженню причин появи саме авторських неологізмів та особливостей їхнього функціонування у художньому творі, способам оказіональної номінації та словотвірній будові неологізмів.

В окремих працях досліджується семантична і словотвірна специфіка неологічної лексики не лише в українській, а й у інших слов'янських мовах, вивчаються функціональні процеси в українському поетичному мовленні, активізація лексичного оновлення якого зумовлена передусім широким використанням новотворів різного характеру.

Дослідники роблять спроби уточнити дефініцію поняття "авторський неологізм". Зокрема, пропонується таке визначення цього явища: "Під авторським новотвором ми розуміємо будь-яку лексичну інновацію – чисто структурну, структурно-семантичну, чисто семантичну". Вказані ознаки лексичних новотворів кладуться в основу їх класифікації. Пропонується і такий розподіл оказіоналізмів: 1) дериваційні (на зразок високовольтовий, летятить); 2) семантичні (рожевоаврорний, славуття), 3) стильові (зореходцї).

У 70-і роки здійснюються перші спроби лексикографічного опису індивідуально-авторських новотворів: укладено словник авторських неологізмів П.Тичини, до якого було включено понад 600 одиниць.

4. Інтенсивне різноаспектне дослідження лексичних новотворів розпочинається з 90-х років XX ст. (четвертий етап). Поглиблюється вивчення інноваційних процесів у сучасній українській літературній мові, зумовлених кардинальними змінами суспільно-політичного, економічного та культурного життя, вивчаються шляхи і джерела оновлення лексичного складу мови, уточнюється класифікація лексичних новотворів (Пашко – 1994; Русанівський – 1997; Януш – 1997; Мазурик – 2000; Кочерган – 2001; Стишов – 2003; Турчак – 2003).

Виділяється спеціальний погляд на проблему вивчення індивідуального словотворення – лінгвостилістичний. Посилена увага приділяється дослідженню творчості письменників, чия творчість протягом тривалого часу була штучно вилучена з літературного процесу і, закономірно, не була об'єктом лінгвістичних студій, через що вивчення художньої мови XX ст. не можна було вважати повним і об'єктивним. Так, інтенсивно досліджується мовотворчість (зокрема, словотворча практика) письменників 20-30-х років; поетів-шістдесятників; поетів українського зарубіжжя; поетів-вісімдесятників; провідних українських прозаїків – О.Гончара, П.Загребельного, М.Стельмаха, І.Багряного та ін. Крім того, поглиблюється дослідження особливостей оказіональної номінації у творчості класиків української літератури – Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Самійленка, П.Тичини та ін.

Об'єктом наукових досліджень стають лексичні новотвори – відфраземи (на зразок кінецьсвіття, легкорукий), які складають своєрідну підсистему сучасної української літературної мови, котра сформувалася й інтенсивно вдосконалилась протягом останніх десятиріч XX ст. [6]. Досліджуються і т.зв. надскладні оказіоналізми (на зразок студентко-викладачко-доценти), стилістичні функції яких зумовлені передусім зовнішньо-графічною формою; визначається місце індивідуально-авторських новотворів серед інших типів неолексем національної мови, досліджуються оказіональні фраземні деривати, вивчається специфіка оказіональної номінації у поетичному дискурсі 80-90-х років XX століття, описуються особливості експресивних новотворів, розробляється лексикографічний аспект дослідження інновацій.

Отож, в останні десятиріччя у вітчизняному мовознавстві активно опрацьовуються проблеми індивідуально-авторського словотворення. Перспективними щодо розвитку української неології є дослідження насамперед таких питань: взаємодія узуальних та неузуальних лексичних новотворів у складі національної мови; вплив неологічної лексики на розвиток лексичної і словотвірної системи мови; виявлення характерних словотвірних тенденцій у національній мові певного хронологічного періоду, безпосереднім проявом яких є створення оказіональних лексичних одиниць; дослідження факторів, що впливають на появу індивідуально-авторських новотворів; функціонування авторських неологізмів у текстах різних стилів і жанрів, а також у художніх творах окремих майстрів слова; оказіональні лексичні новотвори як номінативні одиниці, що відображають специфіку національно-мовної картини світу; еволюційні процеси у сфері оказіональної номінації.

Для успішного розв'язання зазначених проблем необхідним є теоретичне узагальнення досліджень інноваційних процесів, що відбуваються в українській національній мові, а також аналіз результатів індивідуального словотворення як окремих письменників, так і груп авторів певних хронологічних періодів. Актуальним є і порівняльно-зіставне дослідження специфіки оказіональної номінації у різних стилях сучасної української літературної мови, передусім у публіцистичному і розмовному, де це явище відбивається найбільшою мірою.

Розділ 2. Неологізм як одне з основних джерел розвитку словникового складу мови мас-медіа

Одним із елементів громадського життя, який активно реагує на суспільні процеси й віддзеркалює їх, є засоби масової інформації. Їх вплив дуже великий на громадську свідомість. Здатність