Екологічна журналістика розвивається паралельно з екологічною політикою. ЗМК є частиною суспільства споживачів та індустрії. В інтересах росту накладів та з урахуванням конкуренції на ринку ЗМК екологічна тематика буде висвітлюватися відповідним чином, аби відповідати загальним механізмам. Читацька аудиторія є споживачем інформації, який платить гроші. Тому її вплив на довкілля, особливо негативний, буде певним чином проігноровано.

Цікавим є протиріччя, яке виникає за часів поганої кон'юнктури екологічної політики в суспільстві, що зараз можна спостерігати також в Україні. Екологічний журналіст пише про негативні наслідки забруднення чи погіршення клімату. Але його колеги, наприклад з економічної редакції, можуть паралельно піддати критиці запропоновані заходи, як то екологічні податки на енергію чи підвищення плати за бензин.

Німецька дослідниця Мюллер вважає екологічну журналістику циклічною. Наприклад, у 19741979 роках екологічна політика Німеччини переживала перший спад. Відповідно й висвітлення екологічних проблем за цей період зменшилося.

Але з 1979 року воно повільно збільшувалося і значно зросло в 1982 році у зв'язку з дискутуванням у суспільстві теми загибелі лісів. Наприкінці 1980х років екологічні журнали Німеччини мали наклад понад чотири мільйони.

Це підтверджує і висвітлення проблеми "кислотних дощів" у газетах "Frankfurter Allgemeine Zeitung" і "Suddeutsche Zeitung". Незважаючи на те, що північні країни привернули увагу до цієї проблеми на міжнародному рівні ще в 1972 році, під час конференції ООН з довкілля та розвитку в Стокгольмі, в обох газетах з 1972 по 1980 рік було надруковано лише дев'ять матеріалів, сім з яких – у "Suddeutsche Zeitung". Деталізоване висвітлення цієї проблеми відбулося лише в 1982–1985 роках. Як раз саме на цей період припадає прийняття низки важливих документів уряду Німеччини та Європейського Співтовариства, які мають на меті заходи подолання проблеми "кислотних дощів".

Напередодні другої конференції ООН з довкілля та розвитку в РіодеЖанейро в 1992 році екологічна тематика посідала постійне місце в ЗМК. Проблеми довкілля перестали бути другорядною темою суспільної дискусії. Тема навколишнього середовища з'являється не тільки на політичних, регіональних і локальних сторінках, але й у спортивному, економічному розділі, есе. Йому також відводиться і власне місце.

Саме в цей час екологічна політика Німеччини набуває найбільшої популярності, відбувається зростання уваги до екологічних проблем на політичній арені країни в цілому. Але вже у 1997 році увага преси згасає. Навіть повідомлення міністра охорони довкілля Німеччини про приріст німецьких викидів CO2 вже не привернуло достатньої уваги преси.

Велике значення у висвітленні екологічних проблем має робота пресслужб політичних та адміністративних установ. Під час дослідження матеріалів про політику в НордрейнВестфалії було встановлено, що 60 відсотків із них пов'язані з пресконференціями або повідомленнями для преси офіційних установ. Цю саму цифру було отримано й під час вищезгадуваного аналізу статей про "кислотні дощі", про що мова йшла вище.

Класифікацію екологічних журналістів за типом обробки та пошуку інформації наводить професор Хемберг .

Перший тип – "транспортники інформації", котрі збирають та селектують інформацію за певними критеріями.

Другий тип – "критики та контролери".

Третій тип – "адвокати", котрі беруть на себе функції "повитухи", намагаючись привернути увагу до (нових) екологічних проблем.

Катастрофа в Чорнобилі, хімічна аварія та інші негаразди виступають для екологічної політики й ЗМК, на думку німецьких учених, "позитивним випадком". Вони зумовлюють цикли уваги преси та кон'юнктуру певних тем. Політики здатні цей проміжок часу використовувати настільки довго, наскільки увагу суспільства за допомогою ЗМК привернуто до цих проблем.

Якщо екологічна небезпека широко висвітлюється в ЗМК, окремі теми привертають увагу всієї нації, у цьому є заслуга екологічних журналістів – "адвокатів". Саме їх матеріали та акції здатні вивести екологічну політику з кризи .

Не можна не зважати й на ринкові інтереси ЗМК. Вони примушують пресу розглядати коло екологічних проблем під кутом щоденних інтересів читачів, описувати науку та політику за власними правилами. Наукові дослідження та окремі вчені розглядаються під кутом того, наскільки це може бути цікавим для читача. Важливо й те, який ступінь політизації має проблема. Чи здатна вона викликати дискусію та привести до її розвитку на сторінках суспільнополітичного чи розважального видання. Які саме персони задіяні в цьому процесі, який статус вони мають, чи належать до еліти суспільства, здатні чи ні до дискусії, орієнтованої на певні цінності чи моральні якості тощо .

Поки екологічна політика представляла на суд громадськості екологічні проблеми плакативно, трохи поверхнево, екологічні журналісти могли досить легко доносити її ідеї до читача. Але з часів, коли екологічна політика вдається до складних технічних і наукових питань, завдання екологічних журналістів ускладнюються. "Наклади краще робити на скандалах та вині третіх осіб. Наклад є й для екологічних журналістів одним із критеріїв роботи" [ ].

Можна простежити, як тема набуває тенденції кращого пристосування до ринкових інтересів на прикладі висвітлення проблем із сміттям. Назва статті "Бізнес зі страхом" нагадує за змістом матеріали з іншої рубрики – "Кримінал".

Колишня міністр охорони довкілля землі ШлезвігХольштайн Едда Мюллер зазначає, що увага преси до екологічних акцій зовсім неадекватна їх важливості. Екскурсія до окремого біотопу чи прогулянка з принцесою Таїланду викликали значно більше уваги, аніж заходи з приводу збереження клімату чи європейські ініціативи, котрі для регіону мають суттєві наслідки.

Хоча публіка під час соціологічних досліджень указує на велику зацікавленість у розв'язанні екологічних проблем та на необхідність боротьби із забруднювачами довкілля, власний внесок окремого індивідуму в цей процес незначний. Як правило, у проблемах винен, наприклад, сусід, але