Програма не обмежена часовими рамками і закладає основи державної політики у сфері збереження інформації. Ця робота має постійний характер, мова йде про розробку послідовної політики, яка б інтегрувала українські процеси збереження інформації і її носіїв у відповідні міжнародні програми.

Таким чином, перший крок у майбутнє цього напряму роботи уже зроблено, його послідовність і реалізація завдань буде залежити від зусиль працівників бібліотек і архівів, органів управління, а також від стабільного фінансування, на то ми сподіваємось.

Сьогодні, в умовах обмеженого бюджетного фінансування бібліотек, надзвичайно актуальною є проблема поповнення фондів. Для більшості публічних бібліотек це питання особливо гостре, оскільки за останні роки кошти на придбання нової літератури практично не виділяються.

Однак, попри усі труднощі держави, у цьому році, Міністерство культури і мистецтв профінансувало “Українську бібліотечну серію”, і у І кварталі для усіх державних бібліотек було закуплено біля 100 тис. творів друку.

Таким чином до бібліотек України відправлено понад 40 назв видань. Ця робота буде продовжуватися і надалі, оскільки для районних, сільських бібліотек “Українська бібліотечна серія” -не, фактично, єдине джерело нових надходжень.

Відбулася ще одна подія, яка позитивно вплине на поповнення фондів вітчизняною літературою і формування повноцінного Державного фонду України - Верховна Рада прийняла Закон про обов’язковий примірник документів. До цього часу діяла низка постанов Уряду, які зобов’язували видавців надсилати свої видання до бібліотек, але прийняття Закону дозволить впорядкувати цей процес. Зараз готується проект постанови Кабінету Міністрів, яка визначить порядок доставки, кількість і види документів, а також перелік бібліотек, що будуть їх отримувати.

На наш погляд, вирішення більшості проблемних питань, які порушуються бібліотеками чи органами управління, залежить від престижу бібліотек у суспільстві. Мабуть, і питання фінансування, і багато інших, змогли б вирішуватися більш результативно, якби саме суспільство, бібліотекарі, органи місцевого самоврядування чітко усвідомлювали значення бібліотечної сфери.

Отже, наступним пріоритетом політики Міністерства щодо бібліотек є підвищення їх ролі і престижу в суспільстві.

Допомогу в цьому надав встановлений Указом Президента України Л.Д. Кучми Всеукраїнський день бібліотек. Це нове державне свято привернуло увагу і владних структур, і засобів масової інформації до бібліотек.

Воно поставило бібліотечну справу в цілому на вищий щабель у порівнянні з іншими галузями культури, надало бібліотекам можливість заявити про себе всьому суспільству, усій країні.

Перший Всеукраїнський день бібліотек відбувався ЗО вересня минулого року і, як державне свято, за участю депутатів Верховної Ради України членів Уряду, відомих вчених, книговидавців, письменників.

Вперше державний гімн України лунав на честь бібліотек, вперше Президент країни поздоровив бібліотекарів і вперше одна з бібліотекарів-жінок мала честь бути нагородженою орденом Княгині Ольги. Десять кращих бібліотечних працівників отримали звання “Заслужений працівник культури”.

Такого раніше бібліотекарі не знали.Святкування цього дня відбувалось скрізь - в областях, містах, районах, селах. Повсюдно до бібліотекарів прийшли голови або заступники голів обласних, міських, районних державних адміністрацій. У більшості бібліотечних закладів була ліквідована заборгованість по заробітній платі, були виділені, хоч і не в достатньому обсязі кошти на поповнення бібліотечних фондів. Бібліотекарі у цей день були відзначені як морально, так і матеріально.

Прес-конференція Міністерства культури і мистецтв допомогла засобам масової інформації широко висвітлити значення бібліотек у розбудові громадянського суспільства. Практично усі програми українського телебачення і 38 українських газет інформували населення про цю небуденну подію.

Готуючись до свята, бібліотеки намагалися якнайповніше розкрити перед громадськістю зміст своєї діяльності, свої можливості щодо надання інформаційних і інших послуг населенню. Вони доводили що бібліотеки – саме ті заклади, які були створені для суспільства, діють у суспільстві, існують заради нього.

У останні роки в теорії і практиці бібліотечної і інформаційної діяльності став вживатися термін «інформаційне суспільство». Періодично друкується спалахує полеміка по трактуванню даного поняття. Однак його суть завжди залишається незмінною інформаційне суспільство - це суспільство, в якому інформація має статус ресурсу, і існують комунікації, в яких інформація існує.

Процес формування інформаційного суспільства не минув і країни СНД. Інформація все більше придбає межі ресурсу, причому що дорого коштує і соціально значущого. Незважаючи на кризові явища в економіці і соціальній сфері, національний інформаційний потік росте, зростає також частка іноземної інформації в формуванні національного інформаційного простору. У зв’язку з цим значно зростає роль повторного інформаційного потоку - різних бібліографічних і реферативних баз даних (БД), які є, насамперед, засобом доступу до першоджерел інформації, не втрачаючи при цьому власне значення. Все більш поширеними стають так звані нетрадиційні форми інформації, такі як різноманітні фактографічні та повнотекстові БД, експертні і лінгвістичні системи, програмне забезпечення. Ці форми існування інформації стають не менш популярними, ніж традиційні, а часто витісняють їх.

У подібних умовах виключно важливу роль грає система комунікацій, в яких існує інформація: інститути, що створюють інформацію, канали її поширення і передачі, інститути, що забезпечують збір, обробку, зберігання і використання (поширення) інформації. Одним з головних звеньев цієї системи є бібліотека.

Інформаційне суспільство пред’являє до бібліотеки, як інформаційного інституту нові вимоги, не властиві традиційним бібліотекам: