Розглянемо основні зміни в розміщенні населення в 1959-1985 рр. за демографічними зонами України. Частка Південно-східної і Південно-західної зон зросла відповідно з 26.0% в 1959 року до 27.4% в 1984 р. і з 12.1% до 14.6%. В той же час у двох інших знизилася: в Центральній - з 35.6% до 33.2%, в Західній з 26.3% до 24.8%. Зрушення в розміщенні населення України відображають основні тенденції в розвитку виробничих сил, їх територіальної локалізації. Високі темпи загального приросту населення в зонах пов'язані з більш швидким економічним розвитком їх областей, в той час, як низькі темпи пояснюються значною часткою в областях цих зон сільськогосподарського виробництва і міграційним відпливом населення в інші області республіки.

При співставленні темпів приросту чисельності населення України спостерігається їх повсемісне зниження. В досліджуваний період максимальну величину приросту населення мала Дніпропетровська область (в 1959-1970 рр. - 23.6%; в 1970-1979 рр-

8.8%; в 1979-1984 рр. - 3.6%), а також: Запорізька (відповідно 21.2%, 9.6% і 3.9%); Кримська (відповідно 50.9%, 20.4% і 5.8%); Херсонська (відповідно 25.9%, 12.9% і 3.6%). Мінімальна величина даного показника спостерігалась в Вінницькій, Сумській, Чернігівськії і Хмельницькій областях.

Відмінності в формуванні загальної чисельності населення в регіиональному аспекті ще більш рел’єфно проявилися в міських поселеннях України. За досліджуваний період (1959-1985 рр.) темпи приросту міського населена перевищували середньореспубликанський показник (2.7%) в Південно-західній (3.6%), Західній (3.2%) і Центральній (3.1%) демографічних зонах. Саме в цих зонах спостерігалося найбільше зростання частки міського населена. Так, відсоток міських жителів зріс в Центральній зоні на 26.2 пункта, в Західній на 19.4, в Південно -західній на 16.4, а у найбільш індустріальній Південно-східній демографічній зоні - на 8.4 пункта. Слід зазначити, що якщо самый високий середньорічний приріст міського населення в 1959-1970 рр. Був характерний для Південно-західної зони (3.6%), то в 1970-1979 рр. - для Центральной (2.5%). Регіональні відмінності в Україні має і процес формування сільського населення. До початку 1984 р. найнижча питома вага сільського населена збереглася в Південно-східній демографічній зоні (15.1%), найбільш високий – в Західній (54.9%). Такий показник в цій зоні пояснюється історичними умовами розвитку її областей, значним природним приростом в них сільського населення, які окрім того ще має порівняно низьку мійграційну рухливість. У всіх зонах України відзначалось зменшення сільського населення. Найбільші темпи зниження спостерігалися в Центральній і Південно-східній зонах. Так, середньорічний темп зниження чисельності населення складав в Центральній зоні в 1959-1970 рр. (-1.2%), в 1970-1979 рр. і 1979-1984 рр. - (-1.9%), в Південно-східній відповідно (-1.2%,-1.1%,-1.5%). Найнижчі темпи мала Південно-західна зона (0.4%,-0.3%,-0.6%).

В 1959-1970 рр. на природний приріст припадало 89%, а на механічний - 10.1%. В 1970-1979 рр. ці цифри відповідно склали 90.4% і 9.6%. Отже, прриродній приріст залишався вирішальним чинником відтворення загальної чисельності населення України. Питомі ваги основних компонетів - природного і механічного приросту зберігали свою відносну стабільність. Разом з тим слід зазначити переважаюче значення міграційних процесів в зміні співвідношення між міським і сільським населенням України.

Міста України росли в основному за рахунок механічного приросту, частка якого в 1970-1979 рр. сладала 51.6%. Чисельність сільського населення республіки зменшувалася за рахунок як міграційних процесів, так і переходу окремих сільських поселень до групи міст та селищ міського типу.

Тепер же давайте розглянемо більш сучасний етап -1989-1993 рр. Який же розвиток отримали демографічні події за цей період часу, що характеризується докорінними змінами в політичному, економічному облаштуванні нашої країни? Тепер ми розглядаємо вже не Україну, яка була в складі СРСР, а незалежну державу УКРАЇНА.

Отже, в 1989 році загальна чисельність населення України складала 51.7 мільйону чоловік, а в 1993 році ця цифра підвищилась ще на 537 тисяч і дозволила показнику чисельності населення досягнути відмітки 52 мільйони 244 тисячі чоловік. Але, характеризуючи процеси, що зумовили це зростання ми бачимо, що це було досягнуто лише завдяки позитивному сальдо міграції, більш того, такому,що значно перевищує природній приріст населення, що в 1991 році перейшов нульову межу і став стабільно знижуватися: з-39147 чоловік в 1991 році до-184195 чоловік в 1993 році. У зв'язку з цим неважко підрахувати, що населення України на 1 січня 1994 року - 52 мільйони 114.4 тисячі чоловік. Цей процес зменшення населення став можливим завдяки різкому падінню сальдо міграції з 288.1 тисячі чоловік в 1992 році до 49.6 тисяч чоловік в 1993 році. Отже, населення України зменшується. Зниження рівня народжуваності (з 690981 чоловік у 1989 році до 557467 чоловік в 1993 році) кількісно приблизно рівно підвищенню рівня смертності (з 600590 чоловік в 1989 році до 741662 чоловік в 1993 році). При цьому мають місце відповідні зміни і в брутто-коефіціентах, що говорить про незалежність процесів, які відбуваються з даними показниками від змін в кількості населення.

А як же справи щодо співвідношення сільського і міського населення? На 1 січня 1994 року відсоток міського населення склав 67.9%, а сільського - 32.1%. У порівнянні з 1985 роком цей