Таким чином від методолога вимагається не тільки визнання актуальності дослідження теоретичного статусу біологічного знання але, і його здійснення, критичного розгляду використовуваних для його визначення основ. Загальнонаукова значимість рішення складностей з визначенням статусу біологічного знання знаходимо у хіміків, географів та інших.

Як зауважує Жданов Ю.А. “хімія в сучасному природознавстві займає дещо двозначне положення: її з охотою признають в якості необхідної наукової основи для розуміння біологічних, геологічних явищ, для створення технологічних процесів, але не рідко їй відмовляють у статусі теоретичної науки…”[].

Як і будь-яка інша галузь природознавства хімія відповідає ідеалу точної науки, в якій їй вдається стати фізичною наукою, та всеж вона не може стати точною, чистою наукою, а тому “…розвиток хімії (і природознавства взагалі) виявляє недостатність, обмеженість пізнавальної орієнтації на ідеал точної науки…”

Визначення теоретичного статусу наукового знання безпосередньо пов’язане із обгрунтуванням перспектив його наступного розвитку. Невипадково і переоцінка, і критичний перегляд основ визначення теоретичного статусу наукового знання тісно пов’язується з знанням тенденцій розвитку наукового пізнання. Одна із таких тенденцій заключається в тому, що пізнавальним об’єктом є вже не фізика, а певне людське природознавство, або людська історія. Тому це є не переоцінка фудаментальності фізики як науки, а приведення способу визначення статусу у відповідність до тих тенденцій, через які про себе заявляє майбутній новий науковий спосіб освоєння дійсності

. Такі тенденції проявляються не тільки в біології і хімії, але й у фізиці. Застосування в біології існуючих уявлень про теоритичні знання, про питоме значення окремої теорії організації, тощо дає значний імпульс для формування більш досконалих уявлень, оскільки поставлені питання, які раніше не піднімались, виникли сумніви в тому, що сумніву не підлягало, створені умови для більш неупередженої і обєктивної оцінки бувших установ.

Існуючі уявлення про ідеал науково-теоретичного знання в майбутньому ще треба буде переосмислити. В біології такого ідеалу немає, а ідеали інших природничих наук, перш за все фізики, для біології не підходять [].

Розуміння теоретичного знання, яке розвинуте на матеріалах фізико-математичних наук, спирається на безумовні, загально-наукові логічні критерії, стандарти. Досвід засвідчує, що застосування цих критеріїв в процесі визначення теоретичного статусу дозволяє одержати недиференційовану, дуже умовну оцінку приналежності до теоретичного рівня знання, оцінку яка не містить перспектив подальшого розвитку конкретно-научного теоретичного знання. Тому діючі логічні критерії виявляються обмеженими навіть у рамках предметної області знання, на основі якої вони формувались.

Уявлення, що розвиваються сучасною логікою методологією науки, про теоретичні знання направлені на дослідження і створення окремих теоретичних утворень - теорій. Конкретні науки відчувають гостру необхідність методологічного обгрунтування необхідної єдиної цілісної системи знання. Визнається, що необхідно внести корективи в сучасні методологічні установки, які дозволять розв’язати питання про єдину організацію науково-теоретичного знання в цілому і в конкретних галузях пізнання.

Важливою, ще не розв’язаною проблемою є необхідність систематичного виявлення подальших логічних можливостей розвитку наук, можливостей не тільки їхнього внутрішнього самовизначення, але і становлення єдиної цілісної логічної системи наукового пізнання.

Покладаються надії, що на такій основі будуть усунені пізнавальні труднощі, наприклад, які виникають у фізиці тому, що фізика все ще “не є логічно цілісною системою теорій” [], недивлячись на високий рівень розвитку теоретичного знання окремих дисциплін. Як стверджує У.Мереста, “Жваві суперечки навколо проблеми єдності структури географічної науки… слід розглядати як прояв потреби самопізнання, яа властива всім розвиненим наукам” []. Наявність таких суперечок в географії викликана необхідністю скорішого методологічно обгрунтованого рішення проблеми єдності географічної науки, яка лише на перший погляд здається чисто академічною. “Насправді ж вона є однією з центральних теоретичних проблем, від розвязання якої залежить множина практичних висновків, починаючи з відношення до ідеї створення обєднуючої фізичну і економічну географію теоретичної географії до деталізації проблем навчання географії і систематизації науково-географічної інформації. Від цього в тій чи іншій мірі залежить і відношення до питання подальшого розвитку географії” [].

Як і в інших природничих науках, в біології визріває розуміння недопустимості такого стану, коли продовжує зберігатись неоднорідність її знань. Питання, що може запропонувати бології сучасна методологія потребує детального дослідження. Очевидно, що досвід методологічної самосвідомості біологічної науки дозволяє допустити існування інших можливостей для рішення проблеми усунення розрізненостей, неоднорідностей. Саме в цьому розумінні стверджується, що “…і фізикалізація і математикалізація – лише окремі проекції того вектора котрим можна було б описати весь складний і протирічливий процесс теоретизації сучасної біології” [].

Визнання можливостей “математизації”, “фізикалізації”, а також “діалектизації” теоретико-біологічного знання тягнуть за собою неминучість критичного переосмислення уявлень, пов’язаних з визначенням сутності теоретичного, бо до сих пір їхня розробка велась переважно на матеріалах точного природознавства де тенденції діалектизації не досягли зрілого вираження і рефлексивного вивчення. Через це основний зміст в даних уявленнях відтворюється на основі гіпотетико-дедуктивних і аксіоматичних теорій.

На цьому шляху спостерігається різноманітність прогнозів можливого розвитку теоретико-біологічного знання, які обумовлюють невизначеність методологічних програм його перетворення. Ящо стати на позицію, що біологія в своєму теоретичному розвиткові відстає від фізики і треба сприяти її швидкому переходу в область точних наук, або стати на протилежну позицію, що біологія “не гірше” фізики і її майбутнє за діалектизацією теоретичного знання, то істотно різними і виправданими повинні бути дії біологів в розвитку своєї науки.

Такий же стан невиправданості спостерігається і в інших, повязаних з біологією, науках – географії, палеонтології, геології. У розвитку наукових основ палеонтології і геології виключну роль відіграли успіхи