Саме від біології в значній мірі йде розуміння організованої складності природних обєктів, вийнятково перспективне уявлення про рівні організації різних математичних систем, що вивчаються науками про Землю, з нею повязаний сам системний підхід до сучасного наукового дослідження []. Тому тут вважається за необхідне подальше просування в цих же напрямках.

Задача досягнення наукової зв’язності блоків знань, зокрема теорій, які відображають окремі фрагменти дійсності, але в нинішньому столітті вона усвідомлюється як необхідна умова подальшого прогресу науково-теоретичних знань. Сучасна методологічна самосвідомість науки засвідчила багато того, що однією із найважливіших тенденцій є спрямування до єдності наукових знань. Зясуємо що таке шукана єдність знань.

Ряд природничих наук, подібно біології, не реалізувавши ідеал логічної єдності знань, ставлять більш складні проблеми впорядкування знань. Мова йде не стільки про логічну впорядкованість, організацію знань на основі якогось принципу, скільки про адекватність пояснення цілісності тієї “тієї області явищ, яка складає предмет даної науки” []. Понятійно таке устремління виражається терміном “органічна система знань”.

Отже, сучасний розвиток біології, географії, геології і багато інших природничих, гуманітарних наук, при розгляді внутрішньої впорядкованості науково-теоретичних знань робить акцент на його цілісності, співвідносно з цілісністю самого предмету пізнання. Оскільки, постановка задачі співзвучна з особливостями системного підходу, його застосування для створення необхідної організації знань виправдана і перспективна.

За допомогою системного підходу формується концептуальна основа уяви про життя, як ієрархізованої цінності. Утвердження системних ідей у концептуальній основі теоретично-біологічного знання супроводжується боротьбою його за те, щоб системно-структурний підхід набув форму, адекватну природі предмета біологічного пізнання, яка б не мала недоліків формального підходу. Для цього і треба підсилити значимість моменту цілісності.

В ході обговорення будь-якої системи ієрархічної структури живого виникає поняття “розчленованої цілісності”. Що поставило вимогу включення в концептуальну основу, яка склалася на базі системно-структурних представлень, моменту динамічності життєвих систем, відтвореного теоретичними засобами. Вивчення живих систем набуває функціонального (процесуального) аспекту – вивчаються функціональні системи, тобто процес функціонального забезпечення живих систем, як розчленованих цілісностей.

Сучасною науковою методологією обгрунтовано неперспективність, зрештою неможливість одержання знань про предмет по старому, коли його різні сторони вивчаються ізольовано одна від одної, а теоретичний синтез для створення єдиного уявлення про обєкт (предмет) на основі одержаних нарізно знань про нього відкладається на після для майбутього геніального вченого.

Отож, слід змінити традиційний підхід досліджень і підхід до обробки і організації одержаного знання. На шляху до осмислення ряду задач, які виражають необхідну пропедевтику (попередній розгляд) зрілого стану науково-теоретичного знанняБ і взаємозв’язані єдиною науково-дослідною програмою, постає сучасна методологічна самосвідомість науки.

За виразом одного із авторів - конкретні науки потребують сьогодні “генерального прибирання”. З цього списку не виключається і фізика, хоч ще “мало хто з фізиків серйозно визнає за необхідне наведення порядку” []. Така процедура чистки має відношення, перш за все, до теоретичних надбань конкретної науки – її понять, теорій, тощо.

В різних наукових галузях відношення до такої процедури не однакове. Так якщо більшість фізиків не аналізують тих створюваних і застосовуваних ними понять і гіпотез, то, “напроти, математики займаються цим систематичніше та рішучіше, переглядають основи своєї науки” [].

Через недовершеність розробки понятійного апарату біологія, географія, геологія, як і фізика, зазнають значного перевантаження, через фрагментарність знання зв’язків між окремими поняттями відсутня система наукового апарату. Проблема нагайного наведенн порядку в понятійному апараті наукових галузей знань пов’язується в методологічній самосвідомості науки з формуванням поглиблених і уточнених уялень про сутність відповідної науки.

Впорядкування понятійного апарату виявивляється достатньо складною проблемою,яка вимагає вивчення, перегляду, вдосконалення теорій конкретних наук і яка не може бути обмеженою випадковими нестрогими матемачними формулюваннями конкретних теорій.

Членування знання в середині окремо взятої галузі, існування обумовлених таким членуванням теорій конче необхідно обгрунтовувати. До існування подібної процедури обгрунтувань методологічна самосвідомість ще тільки наближається. Як стверджується в роботі [22], зокрема, “сам факт розділу фізики на ряд фізичних теорій… звичайно не викликає подиву і сприймається як природній прояв різноманітності оточуючої нас дійсності.

Але наскільки є природною така різноманітність? Відсутність інтересів до подібних питань багато в чому визначається стилем мислення, пануючим в теперішній час у фізиці.”.

Проблема розуміння конкретної галузі знання як єдиної системи, а не як простої сукупності теорій може бути розглянута тільки за умови свідомого керування тією концепцією теоретичного знання, в якій композиція конкретно-наукового знання пов’язана з діалектично розчленованим предметом науки.

Отже, проблема синтезу наукового знання в теоретичну систему залежить від рівня пізнання предмета науки як діалектично розчленованої цілісності, від готовності науки методично використати ці знання для реорганізації сооєї структури.

Така готовність поступово, переважно стихійно, уже формується на основі логіко-гносіологічних можливостей, якими володіє наука у конкретний історичний момент свого розвитку для цілісного охоплення, бачення свого предмета.

Висновки.

1. Попри всяку складність проблем сутності теоретичного знання, його природи і законів розвитку, сучасне відношення до них, їх постановок і очікуваних результатів дослідженнь є принципово новим щаблем у пізнанні творчого знання як такого. Традиційно належне до філософії логіки і гносіології це дослідження саме по собі тепер набуває значення галузі конкретно-наукового пізнання.

2. В конкретних науках на даному етапі відчувається гостра потреба обгрунтування єдиної цілістної логічної системи наукового пізнання, необхідність внесення коректив у методологічні установки, які дозволяли б розв’язати питання про єдину організацію науково-теоретичного знання як вцілому так і в конкретних дисциплінах.

3. Сучасні уявлення про значимість окремих теорій для розвитку наукового знання, про критерії їхнього теоретичного статусу, способи організації науково-теоретичного знання