ПЛАН

Вступ

1. Предмет дисципліни „Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка”

1.1. Об’єкт вивчення

1.2. Зміст поняття РПС

2. Методологія дисципліни „Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка”

2.1. Засади та методи науки РПС

2.2. Завдання РПС

3. Проблеми й завдання розміщення продуктивних сил України

3.1. Передумови стану РПС України

3.2. Основні проблеми науки на сучасному етапі

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Обґрунтування процесу трансформації соці-ально-економічних структур, що відбувається у нашій країні, потребує нетрадиційних підходів, відмови від науково-методичних стереотипів, що діють за жорсткої планової економіки. Слід використати досягнення світової економічної думки, які донедавна легковажились або ігнорувались. Водночас нова економіка України зростає не на порожньому місці. Державний сектор досі переважає у народному господарстві, і перехідний період може продовжуватись невизначено довго. Попри неуникність інтегрування України в світову економіку, вітчизняне народне господарство збереже, до певної міри, специфічні риси, що форму-валися впродовж сторіч. Це стосується і галузевої структури виробництва, і територіальної організації, і, можливо, пріоритетів зовнішньоекономічних зв'язків. Тому неправильно було б відмовитися від деяких методик економічного аналізу, що раніше у нас ви-користовувалися й діють досі.

Ця галузь знань є органічною складо-вою частиною єдиної економічної науки: без неї не-можливе цілісне розуміння процесів у світовому господарстві. Вивчення підвалин науки про розмі-щення продуктивних сил має не лише теоретичне, але й практичне значення, бо знання закономірностей та принципів їхнього регулювання дає змогу підвищувати ефективність економічних структур. Просторова орга-нізація продуктивних сил така ж важлива, як і техно-логічна або соціальна.

Ефективне розміщення продуктивних сил, їхня оптимальна територіальна організація є важливою пе-редумовою зміцнення української економіки, подаль-шого її розвитку. Треба ще модернізувати структуру народного господарства, територіально перерозподі-лити виробничий потенціал, створити нові тери-торіально-виробничі комплекси, розширити зовніш-ньоекономічні зв'язки, що супроводжуватиметься пев-ними змінами експортно-імпортної спеціалізації. Усе це неуникно відіб'ється на територіальній структурі народного господарства України, налагодить нові гос-подарські зв'язки як на локальному, так і на міжрегіо-нальному рівнях. Входження України до ринкової економіки, поглиблення науково-технічного прогресу обов'язково пересуне акценти у системі передумов і факторів, що впливають на розміщення продуктивних сил країни. Усе це треба знати майбутньому еко-номістові, якому доведеться приймати рішення, що стосуються (безпосередньо чи опосередковано) тери-торіальної організації виробництва, — чи то йтиметься про розташування окремого об'єкта, чи про оптимізацію народногосподарських зв'язків регіону. До важливих практичних завдань належать розосереджен-ня промислового виробництва, зміна виробничої структури й технології у районах з важкою еколо-гічною ситуацією, ефективніше використання трудо-вих ресурсів у межах певного терену, модернізація рекреаційних зон і обґрунтування створення вільних економічних зон.

Ми розглядаємо розміщення продуктивних сил пе-редусім як прояв територіального поділу праці, що теж посідає в підручнику одне з центральних місць. Саме з позицій міжнародного територіального поділу праці характеризуються галузеві комплекси й аналізуються зовнішньоекономічні зв'язки. Автор цієї роботи виходилв з того, що ринкова кон'юнктура справляє істотний вплив на розміщення продуктивних сил.

Проблеми розміщення продуктивних сил перебува-ють у центрі уваги колективів учених у низці науково-дослідних центрів, у Раді по вивченню продуктивних сил НАН України, їхні праці тією чи іншою мірою використані для написання цієї курсової роботи.

1. Предмет науки РПС

1.1. Об'єкт вивчення.

Розміщення продуктивних сил (РПС) — галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Головний об'єкт її вивчення — територіальний стан і розвиток продуктивних сил.

Продуктивні сили мають не лише територіальний аспект розвитку, — в такому разі вони вивчаються іншими на-уками. Якщо, наприклад, вони розглядаються у зв'язку з виробничими стосунками, то стають об'єктом вивчення загальної економічної теорії (політекономії). Натомість еко-номічна історія (історія народного господарства) вивчає розвиток продуктивних сил у часі. У зв'язку з тим, що продуктивні сили існують одночасно ніби у кількох «ви-мірах», закони, які впливають на їхній стан і розвиток, виявляються по-різному. Територіальну модифікацію еко-номічних законів можна розглядати як закономірності роз-міщення продуктивних сил. Так, закон економії часу ви-являється як закономірність ефективності розміщення ви-робництва; закон поділу праці — як закономірність територіального поділу праці; закон концентрації ви-робництва — як закономірність територіальної концент-рації виробництва тощо. Про закони й закономірності докладніше йтиметься у наступному підрозділі цього роз-ділу.

Продуктивні сили — це система суб'єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існу-вання людей, відбувається соціальний розвиток.

Продуктивні сили — це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. Засоби виробництва поділяються на предмети праці й засоби праці. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси — вугілля, руду й сировинні матеріали (сировину), як-от бавовник, зерно, пластмаси, — цебто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини й ус-таткування, будівлі й споруди, засоби транспорту й зв'язку, а також земля, бо цей природний ресурс має свої виразні особливості. Головним складником продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількістю (чисельність працівників) і якістю (статево-віковий склад, рівень квалі-фікації, рівень освіти, традиції та навички). Роль праці як складової частини зростає з розвитком продуктивних сил: підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів.

Природні ресурси — це тіла й сили природи, суспільна користь яких змінюється у процесі трудової діяльності людини. Вони використовуються як засоби праці (земля), джерела енергії, сировини й матеріалів, а також безпосе-редньо як предмети споживання (питна вода, дикі ягоди, гриби тощо).

Їхнє сукупне значення у системі продуктивних сил зменшується. Так, розвиток хімічної промисловості допома-гає одержувати непоганий врожай з раніше малородючих ґрунтів; деякі різновиди пластмас замінюють деревину то-що. Проте