Питання про засади розміщення продуктивних сил належить до найістотніших у науці про РПС. Властиво, йдеться про виокремлення найголовнішої обставини, яка зумовлює саме таке, а не інше територіальне розташування об'єктів народного господарства.

Серед багатьох наукових прямувань, що аналізують цю проблему, можна виділити кілька найпоширеніших. Одним з них є «географічний детермінізм», коріння якого сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбон); згодом видатними пред-ставниками цього вчення стали Монтеск'є, Е. Реклю, Гантингтон, Ратцель. Серед прибічників географічного детер-мінізму були також російські історики С. Соловйов, В. Ключевський, українського роду географ Л. Мечников. Сутність географічного детермінізму полягає у тому, що визначаль-ною силою у розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. На думку детерміністів, саме природні умови формують структуру й розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль.

До цього вчення близько стоїть «енвайронменталізм» — течія, що виникла у США. Енвайронменталісти (Е. Симпл, Р. Сміт, Г. Тей-лор) твердять, буцімто міжнародний поділ праці визна-чається відмінностями у природному середовищі. Серед них особливою популярністю тішиться теорія «кліматичних оптимумів» Е. Гантингтона, за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

У XIX ст. вже безпосередньо розробляються теорії розміщення виробництв, що їхніми засновниками були І. Тюнен, А. Вебер, у XX ст. — А. Гетнер, А. Леш, В. Кристалер. Ці теорії спирались на визначальну роль прибутку за умов ринкового господарства. Зокрема, А. Вебер та І. Тюнен будували моделі, де окреме підприємство оптимально розташовувалось таким чином, аби давати найбільший при-буток. Водночас А. Вебер у праці «Теорії розташування промисловості» обирає як модель ізольоване господарство й таким чином значно звужує кількість факторів впливу, включно з ринковими. І. Тюнен за об'єкт теоретичних конструкцій обирає не окреме підприємство, а ціле місто; однак розглядає він його ізольовано від інших регіонів, аналізуючи лише зв'язок «село — місто». А. Леш основну' увагу приділяє ринкам збуту продукції як визначальному фактору розташування виробництва.

А. Гетнер обґрунтував так звану «хорологічну» (від гр. сНогоз — місце) концепцію, що відбивала причинний взає-мозв'язок між об'єктами та явищами, з одного боку, і територіями, з якими вони співвідносяться, — з іншого боку.

Марксистська теорія розвитку й розміщення продук-тивних сил виходила з настанови про те, що вони передусім зумовлені способом виробництва і їхня територіальна орга-нізація істотно залежить від соціального ладу. Марксисти гадали, буцім кожному ладу притаманні власні економічні закони й закономірності, хоча дія загальних законів тим часом не заперечується. У соціалістичних країнах такий висновок призводив до жорсткого планування, що стосува-лось і розташування виробництва. Ця практика мала пози-тивні й негативні наслідки. У 20—50-х рр. нашого сторіччя, коли в більшості країн економічний потенціал прирощував-ся екстенсивно, коштом кількості споруджених об'єктів народного господарства, підпорядкування жорсткому цен-тралізованому плануванню, це давало змогу зосередити ресурси у найсприятливіших (з урахуванням пізнаних зако-номірностей) регіонах і центрах. У добу НТР політика централізованого управління економікою, брак ринку по-чали неґативніше впливати на розвиток країн табору со-ціалізму. З'ясувалося, що з центру не завжди можна ви-значити кращий варіант розміщення продуктивних сил. Завеликого значення надавалося специфічним закономір-ностям (так званим економічним законам соціалізму) й нехтувалися загальні закони й закономірності на догоду панівній політичній ідеології.

Тепер починає переважати погляд, що економічні закони й закономірності мають загальний характер, тільки-но про-являються вони неоднаково в країнах з різною соціальнополітичною побудовою. На розміщення продуктивних сил, їхню територіальну організацію, структуру, динаміку впли-ває увесь комплекс закономірностей, передумов і факторів. Проте провідну роль відіграє процес територіального поділу праці, внаслідок чого й формується РПС, їхній поділ на території. Територіальний поділ праці виявляється на різних рівнях: від низового адміністративного району — до країни й світової економіки в цілому. Відповідно, і в терито-ріальній організації виробництва виокремлюється мікро-рівень, мезорівень, макрорівень і глобальний рівень.

Як результат територіального поділу праці РПС набуває специфічних для даного регіону ознак під впливом конк-ретних умов, головні з яких — географічні, історичні та соціально-економічні. Протягом тривалого часу розміщення продуктивних сил у світі здійснювалося без істотного дер-жавного регулювання. Політика меркантилізму (XV— XVII ст.) об'єктивно впливала на розташування вироб-ництва, проте до XX ст. регулювання здійснювалося пере-важно ринковими методами. Натомість жорстке централізо-ване планування пов'язане з системою соціалізму.

«Чистої» моделі РПС нема. У розвинутих капіталістич-них країнах ринкові процеси регулює держава за допомо-гою різних програм, індикативних планів тощо. А у колишніх соціалістичних країнах триває децентралізація управління і входження до ринкових структур. Проте в обох випадках слід враховувати об'єктивні закономірності РПС, причому на усіх рівнях — незалежно від того, чи плану-ється економіка у масштабах країни, чи йдеться про спо-рудження окремого підприємства або спеціалізацію сіль-ськогосподарської ферми. Водночас важливо, щоб еко-номічні важелі стимулювання мали правову основу: система регулювання відображена у конституції країни та інших державних актах.

У наукових дослідженнях розміщення продуктивних сил використовуються методи, що можуть прикладатися до характеристик категорій економічних відношень і простору. Деякі з них запозичені з політекономії, соціології, географії, математики. Зокрема, для аналізу ситуації й конкретних розрахунків використовується економіко-математичне мо-делювання, картографічний, порівняльно-географічний методи тощо.

2.2. Завдання науки.

Головним завданням науки є обґрунту-вання оптимального розміщення продуктивних сил. Понят-тя «оптимальності» передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від най-кращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект виражається у прибутку, на рівні країни