та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його потужність з пер-винної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік. Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в ре-зультаті реконструкції їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні за-лишилась досить низькою — до 60%. У Західній Європі вона до-сягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених наф-топродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% по-тужності первинних процесів (близько 12% з 35% — поглиблен-ня переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня роз-витку нафтопереробки.
Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної про-мисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруд-нення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сір-ки азоту, сажа тощо.
Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкін-ці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався.
Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946—1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові гори-зонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.
Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових га-зових родовищ створили передумови для перебудови системи га-зотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава — Київ, Дашава — Калуш — Галич — Добівці, Бендери — Івано-Франківськ.
Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті та-кі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на схо-ді України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).
У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтога-зоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закар-патська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область.
При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігів-ську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франків-ську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.
Запаси природного газу категорій А+В+С1 становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3 (Додаток Б).
Запаси газу категорій А+В+С1+С2 зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від за-гальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).
Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобут-ку в останні роки становить 21—22% .
До того ж спо-стерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов'я-зано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у при-родному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменістану.
Перспективи розвитку газової промисловості України пов'я-зані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обся-гів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати до-сягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх техно-логій і техніки.
Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забруд-ненням земель в районах промислової експлуатації газових родо-вищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економі-ки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є най-більш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ре-сурсами, як вугілля, мазут, торф.
На території України розміщено понад 2,5 тис. родовищ тор-фу, а геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84 млрд. т. що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Жито-мирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.
Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі іх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).
Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії.
Енергетичною основою розвитку продук-тивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єд-нати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. В результаті виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь — електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і роз-міщення виробництва на відстані від енергетичних джерел.
Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики за-лежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні.
Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1.01.2005 р. становила 52,9 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові — 35,2 млн. кВт, атомні — 12,8 млн. кВт, ГЕС + ГАЕС — 4,8 млн. кВт.
Електростанціями України в 2004 р. було вироблено 182,2 млрд. кВт•год (Додаток В) електроенергії, у тому числі майже 46%