Дослідження неефективності системи освіти
НерацІональне фІнансуваннЯ
Фінансування освіти за роки незалежності не було приведене у відповідність до вимог ринку і нових реалій бюджетного процесу. Абсолютні витрати на освіту в Україні в кінці 90-х дуже низькі і знаходяться на рівні країн третього світу. За даними ЮНЕСКО на одного учня в системі формальної базової освіти за 1997 рік у середньому припадало 275 грн. (близько $ 140).
Наявний дисбаланс ресурсів у галузі має три основні причини: макроекономічний спад призвів до скорочення державних коштів, що їх можна спрямувати в галузь освіти; відмова від субсидій призвела до ринкових цін на електроенергію; дефіцит бюджету і його хронічне недовиконання призводить до низької фінансової дисципліни і неефективного використання коштів.
Дошкільна освіта
Витрати, що їх бере на себе бюджет, не надходять у повному обсязі, особливо це стосується сільських районів.
Фінансування закладів дошкільної освіти здійснюється коштом державного і місцевих бюджетів, коштів підприємств і плати батьків. За даними Міністерства економіки, плата батьків має складати 15-20 % загальної вартості дошкільної освіти. Але через хронічну заборгованість бюджетів реальна питома вага батьківської плати значно більша. Конкретні розміри плати, що її мають вносити батьки, регулюються постановами Кабінету Міністрів України і не залежать від якості наданих послуг. У 1997 році обсяг платних послуг по утриманню дітей в дошкільних закладах склав близько 98 млн. грн., у середньому 79,5 грн. на одну дитину.
Середня освіта
Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються із державного бюджету відповідно до нормативів для території на одного учня. Інстанції, яким делегована функція безпосереднього розподілу бюджетних коштів і контролю за наданням державних послуг з освіти, – районні або місцеві органи влади і управління освітою. Але кошти, що мали б виділятися місцевим бюджетам для виконання делегованих повноважень, не надходять у повному обсязі.4
Однією із вагомих причин браку коштів є зростання цін на енергоносії порівняно з радянським періодом. Це спричинило збільшення витрат школи більш ніж на 30%. У результаті фінансування ледве вистачає на заробітну плату вчителям, яка, до того ж, є дуже низькою, вдвічі нижчою за прожитковий мінімум. Майже нічого не лишається на інші витрати освіти. Плата, яку вносять батьки у формі оплати спеціальних занять, підручників та інших матеріалів, не може вирішити проблему дефіцитних бюджетів шкіл.
Слід також зазначити, що внаслідок хронічної нестачі коштів зростають випадки зловживань і порушення фінансової дисципліни. Згідно з незалежними дослідженнями внаслідок негрошових операцій кредитна заборгованість навчальних закладів по платежах за спожиті комунальні послуги і енергоносії у 1998 році зросла на 12%. У результаті вибіркового аналізу у 62-х закладах освіти було встановлено, що загальний обсяг тіньових операцій під час проведення взаємозаліків сягав більше 30 млн. грн.
Професійно-технічна освіта
Обсяги фінансування професійно-технічної освіти скоротилися у зв’язку зі зміною форм власності підприємств та розвалом планової економіки. За радянських часів до 40-50% фінансування профтехучилищ здійснювалося базовими підприємствами, галузевими міністерствами і відомствами.
Законом встановлено, що “Професійно-технічна освіта здобувається громадянами України у державних і комунальних професійно-технічних навчальних закладах безоплатно, за коштом держави”. У результаті того, що практично вся діяльність закладів професійно-технічної освіти фінансується з державного бюджету, грошей хронічно не вистачає і ефективність такої освіти весь час падає.
Вища освіта
У вищій школі також очевидною є незбалансованість між масштабами діяльності та обсягами фінансування. Заборгованість по заробітній платі за 1997-98 роки сягала понад 170 млн. грн., по стипендіях – понад 70 млн. грн., капітальні ремонти приміщень за бюджетні кошти практично не здійснювалося, не відбувалося належного оновлення навчальної бази, книжкового фонду бібліотек.
Значні обсяги залучаються вищою освітою з позабюджетних коштів, перш за все, – за рахунок часткової плати за навчання. За розрахунками, загальні суми такої плати складають 100-120 млн. грн., або до 20% усіх видатків на вищу освіту.
Висновки
Дефіцитні бюджети на освіту, нерегулярне надходження бюджетних коштів і непрозорість їхнього розподілу на обласному і місцевому рівні мають за наслідки зниження якості й ефективності освітніх послуг. Крім того, перекладання значної частини витрат на батьків є подвійним тягарем, оскільки вони вже сплатили податки. Все це, а також брак належного контролю за цільовим використанням бюджету призводить до падіння довіри населення до державної системи освіти.
Фінансування освіти за рахунок надходжень до державного бюджету є ефективним за умов, що кошти, призначені державою на фінансування освіти, виділялися в достатніх обсягах і на стабільній, об’єктивній основі. І навіть у цьому випадку система централізованого фінансування має доповнюватися громадським контролем за використанням ресурсів та якістю надання послуг на місцевому рівні.
Єдиних правил щодо частки місцевих бюджетів, що їх міста або райони зобов’язані виділяти на освіту з власних доходів, не існує. Це означає, що міста, які прагнуть компенсувати брак уваги до освіти з боку держави, змушені скорочувати свої комунальні послуги та згортати інвестиційні програми. У той же час, місцеві уряди знаходяться в різних умовах і мають неоднакові можливості щодо фінансування освіти.
Брак прозорого бюджетного процесу в освіті робить неможливими позитивні зрушення у фінансовому забезпеченні освіти. Додаткові ресурси від приватного сектора не можуть залучатися в освіту доти, поки там відбуваються порушення фінансової дисципліни.
НеефективнІсть системи освІти
Ефективність визначається як співвідношення використаних ресурсів та досягнутого результату. В Україні до цього часу досягнення в освіті оцінюється по внутрішнім критеріям – таким, як академічна успішність, участь в олімпіадах, кількість охоплених освітніми послугами. Бракує практики
