Порівняння з іншими країнами: норми площі, використання приміщень, додаткові та трудові витрати. 

Україна використовує, щонайменше, подвійні ресурси, які припадають на студента загальної середньої освіти на Заході. Найяскравішим прикладом неефективного використання ресурсів можуть слугувати норми площі, що виділяється на студента, додаткові витрати та трудові витрати. 

Норми площі. Простір для студента в Україні вдвічі більший, ніж на Заході. А чим більше потрібно вільного місця для студента, тим більше потрібно додаткових коштів на будівництво та ремонт.

Використання приміщень. Методи бюджетного розподілу капіталу, що існували до перехідного періоду, перешкоджали компромісові між інвестиціями та оперативними витратами. Коли будували школи, не прораховували витрат на експлуатацію та утримання приміщень. Сьогодні витрати на ці статті загрожують поглинути весь бюджет на освіту. Школи, що не були побудовані з урахуванням потреб енергозбереження, у середньому споживають у два – три рази більше енергії, ніж сучасні шкільні будівлі в країнах, що входять в Організацію Економічного Співробітництва та Розвитку. 

Частка бюджету на погашення плати за енергію в освіті збільшилася, щонайменше, на 40%. 

Норми праці порівняно з розвинутими країнами. 

Країни ОЕСР використовують учителів, які викладають два чи більше предметів. В Україні поки що поширена практика використання учителів тільки з одного предмета. 

Співвідношення не-викладацького складу в країнах OECР та в Україні і Молдові

Рівень освіти Країна | Дошкільна  | Середня (1-11 класи)

OECР | 0,58 | 0,58

Україна | 1,37 | 0,71

Неефективність спостерігається на різних ланках української системи освіти. 

Дошкільна освіта 

За умов, коли кількість дошкільних закладів у 1999 році зменшилася у порівнянно з 1985 роком на 20%, кількість дітей у них зменшилася більше ніж на 50%, а кількість дітей на одного вихователя зменшилася майже в 1,5 рази. Отже, ефективність використання державних коштів знижується, оскільки бюджетні витрати на одну дитину порівнянно з 1985 р. зросли.

Cередня освіта і професійно-технічна освіта

На кінець 90-х в Україні порівняно 1985 роком середня наповнюваність класів середніх загальноосвітніх шкіл зменшилася – з 26 до 22 учнів. У той же час кількість вчителів зросла на 20,7 %. Співвідношення кількості учнів на одного вчителя зменшилося з 15-ти до 12-ти учнів. 
Принципи державного утримання професійно-технічної освіти, що складалися у радянський період, спричинили наявність великих потужностей. Поновлення і підтримка їх у дієздатному стані вимагає від держави того, що вона не може забезпечити. В умовах переходу до ринку держава також не може забезпечити працевлаштування випускників. 

Для того, щоб налагодити в’язок із підприємствами, що працюють за ринковими принципами, навчальні програми мають бути змінені. Способи управління та фінансового забезпечення професійно-технічних закладів також не відповідають вимогам часу. Внаслідок такої роботи професійно-технічної освіти розвиток малого і середнього бізнесу в Україні не забезпечений масовими формами підготовки населення до успішної діяльності в умовах ринку.

Цікавий у цьому відношенні є досвід Литви та інших країн Балтії. Вони пішли шляхом приватизації професійно-технічної освіти. Частина закладів передається професійним асоціаціям, бізнес-структурам, зацікавленим у підготовці кваліфікованих працівників. Держава при цьому бере на себе частину витрат і фінансує ту складову освіти, яка містить в собі загальноосвітній компонент. Це дає змогу учням продовжити своє навчання після отримання спеціальності в закладах професійно-технічної освіти.

Вища освіта

Вища освіта має дуже низьке співвідношення “студент-учитель” при дуже високому рівні аудиторних годин. Кількість студентів в 1998 році зменшилася на 1,6%. Разом із тим чисельність професорсько-викладацького складу зросла на 15 %.

Висновки 

У системі освіти не проводиться аналіз альтернативних варіантів надання освітніх послуг. Немає публічної оцінки ефективності надання освіти різними установами, закладами освіти, з урахуванням їхньої соціальної функції – підготовки до успішної діяльності на ринку праці. 

У результаті в Україні домінуючими є такі тенденції:

· Розробка державних навчальних планів здійснюється на основі чисельності вчителів, а також обсягів навчального матеріалу, який вважається необхідним для засвоєння учнями і студентами. 

· Обсяг навчальних планів обмежується можливостями витримати навчальне навантаження, а не можливостями держави забезпечити надання відповідних послуг.

· Доцільність навчальних програм, приведення їх у відповідність до вимог ринків праці, потреб суспільства і індивіда, відповідна підготовка вчителів вважаються другорядним завданням, порівняно з розподілом ресурсів між існуючими закладами і установами. 

Унаслідок падіння якості навчальних планів знижується ефективність освіти, не реалізуються стратегічні завдання, заради яких освіта фінансується суспільством. 
Скорочення фінансування призвело до того, що система освіти стихійно пристосовується до наявних умов двома способами:

· Заробітна плата освітян падає. Коли оплата праці вчителя не регулюється ринком, це на деякий час компенсує інші негативні наслідки дефіциту, прикриває неефективність використання державних коштів.

· Скорочується фінансування по всіх інших статтях, а також частина витрат перекладається на батьків. Зокрема, страждає ремонт шкіл і фінансування таких важливих складових освітнього процесу як закупівля школами підручників та перенавчання вчителів. 

Старими методами централізованого планування і розподілу не можна досягти покращання ефективності в умовах обмежених ресурсів. Низький рівень заробітної плати працівників освіти призводить до зниження кваліфікації, падіння якості навчання, плинності кадрів в освіті. Скорочення фінансування по інших статтях призводить до занепаду інфраструкутри і дуже скоро це матиме ще більш негативні наслідки, якщо на це не звертати увагу. 

Брак послідовної політики, невідповідність управління і підзвітності нормам відкритого суспільства

Показники діяльності системи освіти в Україні не відповідають стандартам прозорого і ефективного державного управління галуззю. Оскільки держава займається розвитком і забезпеченням нормальної роботи галузі від імені платників податків, вона повинна відповідати на питання, наскільки добре вона представляє їхні інтереси. 

ЗацІкавленІ групи, або уЧасники