Крім того, державні документи з освіти не містили розгляду альтернативних варіантів політики і були вироблені без належних консультацій із громадськістю. Внаслідок цього вони не передбачали відповідальності держави, інших зацікавлених учасників освітнього процесу, за не виконання прийнятих на себе зобов’язань. У результаті вони не стали інструментами реалізації освітньої політики. 

Очевидним є розрив мiж проголошеним вищим керiвництвом уряду курсом на демократизацiю та iнновацiйний розвиток суспiльства i тими урядовими рiшеннями, що визначають полiтику у сферi освiти України. Проголошений ще 1993 року Мiнiстерством намiр здiйснити реформу освiти так i не знайшов втiлення в державнiй полiтицi. Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України за №896 вiд 3.10.93 та доповнення за №576 вiд 29.5.96 «Про Державну нацiональну програму «Освiта» (Україна ХХІ столiття)» наголошують на виконаннi такого стратегiчного завдання з реформування освiти, як «виведення освiти в Українi на рiвень освiти розвинутих країн свiту шляхом докорiнного реформування її концептуальних, структурних, органiзацiйних засад; подолання монопольного становища держави в освiтнiй сферi…». Серед принципiв реалiзацiї Програми видiляються такi, як «прiоритетнiсть освiти, …демократизацiя освiти, що передбачає децентралiзацiю та регiоналiзацiю управлiння системою освiти…, перехiд до державно-громадської системи управлiння освiтою…, вiдкритiсть системи освiти, …iнтеграцiя у свiтовi освiтнi структури, …багатоукладнiсть та варiантнiсть освiти…». Отже, засади Державної програми «Освiта» цiлком вiдповiдали сучасним свiтовим уявленням про шляхи реформування освiти. Однак Закон України «Про загальну середню освiту», прийнятий у травнi 1999 року, передбачає лише державне регулювання освiти i, по сутi, заморозив стан справ, що характерний для освiтньої сфери. Це було кроком назад до старої адміністративної системи. 

Функції Міністерства освіти і науки 

Від радянського способу керівництва була успадкована занадто велика концентрація влади в руках державного органу. До того ж, більшість повноважень, що їх бере на себе Міністерство освіти і науки згідно із Законом України про освіту, сформульовані як заборона для інших учасників брати на себе відповідні функції. Це суперечить проголошеним намірам про утвердження державно-громадської системи управління освітою, про що йдеться у Програмі «Освіта» і у проекті національної Доктрини.

Стратегічний бізнес-план Міністерства освіти Нової Зеландії. 

мета

Вплив Міністерства на результати освітньої діяльності є опосередкованим. Мета Міністерства – створення можливостей для посилення (а не надання) освіти. 

Освіта робить людей спроможними навчатися, досягати вмінь та бути небайдужими, що дозволяє їм приймати повноцінну участь у економічному і соціальному житті. Роль Міністерства полягає у сприянні, а не в директивному керівництві. Ми реалізуємо свою мету через лідерство, управління інфраструктурою, спроможність вирішувати проблеми і через допомогу тим, хто має вади власного розвитку. 

Те, що ми робимо, впливає на мотивацію і зосереджено на ключових проблемах сектора. Ми мусимо працювати з батьками, вчителями і менеджерами освіти для того, щоб заохотити, підтримати і надати їм змогу максимально використовувати свою енергію, мотивацію і досвід для досягнення якомога більшого спільного ефекту.

Ми мусимо створити сприятливе нормативне середовище, що дає змогу освітянам працювати ефективно, а студентам включатися в освіту і досягати в ній визначених для себе вершин. Ми маємо довести, що створюємо систему освіти, яка спроможна швидко і ефективно реагувати на соціальні та економічні зміни, а також – на потреби різних громад, роботодавців й суспільства в цілому.

Висновки

Основними негативними рисами урядової політики, що заважають вирішувати і розв’язувати проблеми української освіти, є:

· Монопольне становище держави заважає розвитку конкурентних відносин в освіті, участі громадськості у політичному процесі.

· Висока концентрація влади в руках Міністерства заважає зосередитися на виконанні стратегічних завдань розвитку галузі і створенні умов для учасників освітнього процесу. 

· Брак звітування перед різними зацікавленими учасниками освітнього процесу призводить до низької фінансової дисципліни, що в результаті негативно позначається на якості надання освіти, підриває довіру населення до уряду.

На перехідному етапі державна політика не може захищати інтереси тільки тих, хто зацікавлені у збереженні існуючого статус-кво. Однією із причин цього незадовільного стану справ в освіті є те, що в Україні на багатьох ключових посадах в управлінні освітою залишаються чиновники, які працювали ще за радянського режиму і сповідують принципи управління, прийняті за соціалістичної епохи. Брак високопрофесійних державних менеджерів, які відповідають західним стандартам і мають практичний досвід управління в ринкових умовах, буде і надалі гальмувати реформи в освіті. У результаті в суспільстві досі не створені умови для консолідації зусиль усіх зацікавлених учасників політичного процесу розвитку освіти.

V. ШлЯхи реформуваннЯ освІти УкраЇни

Подані вище дані мають попередній характер. Справжній детальний аналіз проблем української освіти потребує більш ґрунтовної роботи. Але вже цього достатньо, щоб конкретизувати завдання реформування освіти (див. III. Цілі і завдання освіти України). 

ПереглЯяд навчальних програм 

Розробка нових стандартів за участю незалежних дослідницьких центрів і експертів

Зміст і організаційні форми української освіти мають бути приведені у відповідність до вимог ринку та демократичного суспільства. Тому вони мають враховувати регіональні особливості, індивідуальність навчальних закладів, не обмежувати, а заохочувати пошук найбільш ефективних підходів у наданні освіти, забезпечувати індивідуальні траєкторії навчання. Відповідно до цього стандарти мають бути спрямовані на визначення узагальнених показників результатів навчання, за якими можна було б порівняти досягнення учнів, які навчаються за різними програмами, у різних регіонах для того, щоб учні могли переходити з однієї школи в іншу, а університети