За рахунок прозорої конкуренції за державні фінанси та їхнього більш ефективного використання, тиск на бюджет зменшується, а загальні витрати на освіту зростають. У результаті держава має можливості зосередити більше ресурсів на наданні освіти тим, хто ризикує залишитися без освітніх послуг. 

Посилення участі громадян у прийнятті рішень

Роль державних органів 

Держава має захищати інтереси споживачів освіти, стежити за виконанням іншими учасниками освіти своїх зобов’язань і нести відповідальність за: 

· Розвиток галузі в цілому.

· Впровадження високих стандартів навчання та забезпечення якості освіти.

· Контроль за виконанням урядових рішень, за доступність інформації щодо роботи Міністерства, управління освітою в регіонах.

· Регулярну публікацію матеріалів, що характеризують діяльність системи освіти по різних її аспектах, особливості різних регіонів, порівняння її з іншими країнами.

· Забезпечення справедливого доступу в освіти, особливо стосовно категорій громадян, які мають ризик не бути охопленими освітою.

Розподіл повноважень 

Повноваження з надання освітніх послуг, контролю якості освіти та ефективності використання коштів мають бути розділені між різними учасниками освітнього процесу. Основними учасниками, між якими розподіляється відповідальність за надання освіти, виступають: а) держава; б) приватний сектор; в) громадські – волонтерські, виборні органи; г) асоціації батьків, освітянські організації; д) самі навчальні заклади. Розподіл відповідальності між зацікавленими учасниками освітнього процесу має відбуватися на принципах субсидіарності і відповідати таким вимогам:

· Захищати національні інтереси у створенні людського капіталу, забезпечувати справедливий доступ до освіти та сприяти соціальному зближенню.

· Забезпечувати відповідність масштабу економічних перетворень, сприяти ефективності, результативності освіти.

· Збільшувати можливості для конкуренції, забезпечувати вибір для користувачів.

· Збільшувати можливості «права голосу», тобто участь споживачів у прийнятті рішень щодо освітньої політики.

· Сприяти залученню ресурсів, необхідних для виконання поставлених перед освітою завдань.

Перешкоди на шляху реформування освіти

Попередній аналіз дає змогу також виділити перешкоди, що заважають реформуванню освіти:

1. Брак детального аналізу державних документів з освіти України часів незалежності, а також брак врахування досвіду законодавства в галузі освіти країн, що успішно інтегруються у Європу. Однією із суттєвих перешкод є також неузгодженість існуючих державних документів із проектами нормативних актів і державних документів, що готуються.

2. Низька спроможність державних службовців у системі освіти щодо вироблення і впровадження урядових рішень, низький рівень залучення незалежних аналітичних центрів, експертів до формування освітньої політики. 

3. Брак консультацій з громадськістю і зацікавленими учасниками освітнього процесу щодо проблем і перспектив розвитку освіти в Україні. Низька прозорість бюджетного процесу в освіті, фрагментарність залучення громадян до контролю та оцінки якості надання послуг в освіті. 

Пропозиція плану дій

Нормативна підтримка нововведень 

Зважаючи на ту роль, яку Україна збирається відігравати у Європі і світі, враховуючи вже зроблене урядом України в напрямі реформування освіти, вважаємо за доцільне:

1. Підготувати для прийняття Верховною Радою України національну програму інноваційного розвитку суспільства шляхом модернізації системи освіти.

2. Підготувати для прийняття урядом України рішень, що забезпечують покращання фінансового стану і залучення інвестицій в освіту. Зокрема таких, що забезпечують

· Громадський контроль фінансової діяльності по наданню освіти. 

· Підвищення заробітної плати та інших форм соціального захисту та економічного заохочення вчителів, працівників сектора освіти. 

· Впровадження сучасних інструментів фінансування сектора. 
3. Підготувати для прийняття урядом України рішень по переходу до громадсько-державної системи управління освітою. Зокрема таких, що забезпечать:

· Правові умови щодо участі третього сектору в державному управлінні. 

· Автономію навчальних закладів.

· Конкретизацію ролі місцевих органів управління освітою. 

Створення інституційних умов для змін

1. Пропонується створити Національну Раду освітньої політики, до складу якої увійдуть представники уряду, політичних партій, громадські діячі, письменники, вчені, діячі культури, мистецтва, бізнесу. Повноваженням ради буде вироблення політичних рекомендацій уряду, контроль за здійсненням урядових рішень, зв’язок між урядом і регіонами, консультації з громадськістю. Завданнями Національної Ради освітньої політики будуть:

· Визначити найбільш гострі проблеми української освіти, а також показати нові можливості, які відкриваються у зв’язку з реформами в освіті. 

· Зробити ці проблеми, а також бачення нових можливостей, що відкриваються, предметом широких громадських консультацій. 

· Взяти на себе відповідальність за вироблення ефективної державної політики на основі обговорення альтернативних варіантів і пропозицій з державними органами влади, громадськістю і незалежними експертами.

· Забезпечити впровадження освітньої політики за рахунок участі всіх зацікавлених учасників політичного процесу.

2. Пропонується створити при Міністерстві освіти і науки центр аналізу політики і стратегічного планування, у якому без відриву від основної роботи державні службовці високого рівня навчатимуться методів аналізу політики і розроблятимуть державні документи, що охоплюють різні аспекти реформування галузі. Такими документами мають стати аналітичні записки, рамкові державні документи та проекти урядових рішень щодо розвитку дошкільної, початкової, загальної середньої, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти, освіти людей з особливими потребами, освіти протягом життя. Через деякий час центр переросте в аналітичний підрозділ Міністерства освіти і науки, який відповідатиме за інформаційне і аналітичне забезпечення урядових рішень і якість документів, що їх готує Міністерство, за впровадження і моніторинг державної освітньої політики. 

3. Пропонується також створити на конкурсній основі мережі підготовки на робочому місці: 

· Резерву менеджерів освіти для всіх рівнів управління освітою.

· Експертів з аналізу освітньої політики і політичного діалогу.  

Інформаційно-комунікативна підтримка реформування освіти України

Пропонується впровадити серію пілотних проектів із розповсюдження успішного досвіду забезпечення відповідності освіти вимогам ринку праці, доступу до освіти, раціоналізації фінансування освіти, залучення громадськості до управління освітою. Опис і узагальнення кращої практики має проводитися на базі університетів, коледжів та інших навчальних закладів. Публікація і громадське обговорення досвіду має відбуватися за участю районних, міських і обласних органів