Відродження національної ідеї

«Коли відродження нації відбувається без національного ідеалізму, без любові до цілої нації в усіх її класах і групах, без того ідеального національного захоплення образом повної волі й незалежності нації, що йшло в арі з відродження усіх європейських народів, то внаслідок того з самого поняття нації викидається весь його живий творчий зміст. Зостається тільки фора – мертва шкаралупа без зерна »

В’ячеслав Липинський

1. Головна ідея: відродження нації неможливе без національної ідеї (яку виробляє національна еліта), яку опановує нація.

Національна незалежність є продуктом боротьби всіх класів і груп за волю, коли ця воля стає житттєвонеобхідною для всіх, бо є продуктом великої любові до свого народу, його історії, культури і традицій.

Без втілення в життя цієї ідеї не відбувалось формування жодної із розвинених націй: американської, французької, німецької та інших.

2. а) А для нашого суспільства дана проблема і сьогодні залишається архиважливою. Помаранчева революція об’єднала на Майдані та на вулицях тисячі людей – представників різних класів і груп, різних національностей і віросповідань. Усіх живила ідея демократизації суспільства, подолання економічної стагнації, розкрадання суспільного багатства, нищення української культури. У кожного був свій дороговказ у революційному потоці, але не було найважливішого єдиної національної ідеї, яка б «зцементувала» всіх у революційну націю.

2. б) Для кожної пересічної людини ця ідея є і буде дуже важливою, бо допоки ми не полюбимо свою Україну так, як вчив Тарас Григорович Шевченко, «я так люблю свою убогу Україну, що за неї душу погублю».

Останні події показали, що більшість української еліти любить владу, себе і свій бізнес, «друзів», міжнародний імідж, а Україну лише як засіб для досягнення цього. Цивілізованою нацією и не станемо, якщо «чинитимемо» і далі так.

2. в) Я – українець. На долю мого народу випало багато терня, мої прадіди творили свою державність, яка стояла на чолі Європи: Україну – Русь, Галицько – Волинську державу, Козацько – Християнську Республіку, Гетьманщину, УНР, ЗУНР і, нарешті, Україну. Але через переплетення багатьох чинників: економічних, політичних, зовнішньополітичних, національних ми втратили її.

Маючи сьогодні свою державу, я не можу сказати, що вона є саме українською, бо не бачу української національної ідеї, яка об’єднувала б мій народ. Еліта, яка зосередила у своїх руках владу, ще дуже мало служить українському народові, а він все менше і менше довіряє їй. Так довго тривати не може.

У роз’єднаному суспільстві, як писав В’ячеслав Липинський , не може бути єдиного поступу. Тому такі н втішні наші успіхи за 14 років незалежності.

Це дуже гнітить мене, бо бачу і відчуваю, як багато несправедливості довколо мене. Тому і ставлю собі за мету девіз В. Липинського: «підставляти плече усім разом під будівлю української держави».

3. Відродження української нації я бачу у тривалому часі, коли відійде старше покоління із його соціалістичними пережитками, а усвідомлення молодими того, що вирішення власної долі накладає на людину обов’язки творчості і праці, що кожен мусить знайти своє місце у розбудові України спочатку у своєму серці, а потім у геополітичному просторі, для себе і своїх нащадків.

Але сьогодні нам повинні допомогти батьки, викладачі, громадськість