Про статистику України...

Українська статистика пройшла важкий і складний шлях свого установлення і розвитку. Її історія обумовлена особливостями історичної долі України, тривалими періодами бездержавності, а відтак, особливостями соціального устрою держав, до складу яких в той чи інший час входили окремі її регіони. Становлення і розвиток її сягають сивої давнини, що документально підтверджується "батьком історії" Геродотом в його згадках про скіфського царя Аріанта з Придніпров'я, який для вияснення кількості дорослого чоловічого населення наказав кожному принести наконечник стріли, з яких було зроблено великий казан пам'ятник. Уже за часів Київської Русі було налагоджено збір інформації про суспільні явища і процеси, про економічне життя, стан соціального розвитку. Спершу статистика мала суто практичний характер і використовувалася для стягнення податків. У XVI-XVII ст. у зв'язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої збиралися статистичні дані для складання реєстрів, які включали об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. У козацько-гетьманській державі статистичні матеріали (про кількість населення, його майнове становище, ведення сільського господарства, ремесла тощо) одержувались під час проведення переписів населення для обкладання подвірним податком. Матеріали цих переписів збереглися у рукописних книгах другої половини XVII ст. і першої чверті XVIII ст. (перепис Лівобережної України 1666 р. та ін.). Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 р. Переписи всьго чоловічого населення, так звані ревізії, проводились на Україні з 1782 до 1857 р. З першої половини XIX ст. осередками статистичних досліджень були губернські комітет і бюро, результати досліджень публікувались у спеціальних виданнях, здебільшого у формі щорічних пам'яткових книг. У складі земських статистичних органів активно працювали українські інтелектуальні сили, тим самим прислужуючись рідному народові. Описуючи кожні господарства "хата за хатою" на основі багатого статистичного матеріалу, вони розкривали реальний стан соціально-економічного життя широких верств населення, в тому числі українського селянства. Висновки їх досліджень в більшості випадків не співпадали з офіційними, що випливали з економічної і соціальної політики Російської імперії. Статистична думка розвивалася одночасно на всіх українських землях, однак їхнє перебування у складі різних держав залишало свій певний відбиток, перш за все у сфері економічних відносин, бо виконання завдань тієї чи іншої адміністрації нерідко вело до фальсифікації. Це усвідомлювали українські економісти, прагнучи об'єктивно висвітлювати життя українців у колонізованих провінціях. Особливо продумано і глибоко це зробив В.М. Навроцький, якого вважають першим статистиком-економістом Галичини. Сказане вище підтверджується науковим новаторством і тернистим життєвим шляхом видатних земських статистиків на терені Російської імперії - П.П. Чубинського, О.О. Русова, представників чернігівської школи, Ф.А. Щербини та інші. Всі вони зробили помітний внесок у розвиток статистичної науки в Україні, сприяли її авторитету в інших країнах, однак зазнали і переслідувань. Так П.П. Чубинський зібрав статистичний і етнографічний матеріал, цінність якого, на думку М.П. Драгоманова, варта "європейського виміру". Але за це невтомний дослідник був виселений з України і помер у тяжких муках на чужині. Був нагороджений і покараний О.О. Русов, якого називали "батьком української земської статистики". Його опис Чернігівської губернії справжній статистичний подвиг. Фундатором бюджетної статистики був Ф.А. Щербіна, якого спершу відзначили золотими медалями за наукові здобутки, а на початку XX століття відправили на Кубань, бо в центрі він виявився небажаним. У середині XIX ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківському університетах. Значний внесок у справу розвитку статистики в Україні і у всій Російській імперії зробив український статистик Д.П. Журавський, який брав активну участь у складанні зводу її законів. У праці "Про джерела і використання статистичних відомостей" (1846 р.) він розробив теоретичні основи статистики і створив систему статистичних показників. Пореформений період (1861-1917 рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі. Чернігівський статистик О.П. Шликевич розробив так звані комбінаційні статистичні таблиці, які стали важливим внеском у статистику, складовою частиною статистичного аналізу. Статистичним бюро Переяславського земства одним із перших у світі узагальненого і опублікованого у 1898 р. матеріали про селянські бюджети Полтавщини. На українських землях в Австрійській імперії статистичну роботу спрямувала Центральна статистична комісія у Відні, у численних виданнях котрої ("Die osterreichische Statistik" та ін.) містилося чимало статистичних матеріалів про Галичину й Буковину. У Львові діяло статистичне бюро Галицького крайового відділу, яке видавало журнал "Wiadomosci statystyczne o stosunkach krajowych" та довідник "Podrecznik statystyki Galicji". При науковому товаристві ім. Т.Г. Шевченка діяла (з 1908 р.) статистична комісія, яка видавала "Студії з поля суспільних наук і статистики". У 30-х рр. ця комісія функціонувала під назвою "Комісія з національної економіки, соціології і статистики". Український науковий інститут у Варшаві опублікував статистичні дані про населення всіх українських земель в СРСР, видав, зокрема, збірник "Українська людність СРСР". Кафедра статистики діяла також при Українському вільному університеті. Українське економічне бюро у Варшаві з 1933 р. видавало українською та англійською мовами українські статистичні щорічники (ред.комітет: В. Кубійович, Л. Лукасевич, Є. Гловінський). Статистичні дані на Закарпатті збирало і публікувало Угорське статистичне відомство у Будапешті (з 1874 р.), питаннями національної статистики займалися С. Томашівський, В. Гнатюк. На початку ХХ століття великий внесок