Ефективність використання факторів виробництва

Зворотним боком витрат виробництва є прибуток. Він тим біль-ший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибу-ток - це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупни-ми витратами на її виробництво.
За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах еко-номічної відокремленості виробника. Чистий доход - виражена у вартісній формі вартість додаткового продукту, який являє собою основну складову доходу. Джерело чистого доходу - додаткова і певною мірою необхідна праця. Оскільки чистий доход є катего-рією розподілу, то його можна також визначити як реалізований надлишок вартості товару понад виробничі витрати. Внаслідок від-хилення ціни товару від його вартості чистий доход кількісно не збігається з вартістю додаткового продукту. Відокремленість витрат виробника, які набувають форми собівартості, зумовлює відокрем-леність доходу, який набуває форми прибутку.
В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено іма-нентно притаманною капіталу тенденцією до самозростання.
А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робіт-ника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, роз-кладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підпри-ємця; по-друге - як результат функціонування капіталу.
Д. Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробіт-ної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна про-дуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.
За К. Марксом, прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. Додаткова вартість m - це функція змінного капіталу F(V), який авансується на робочу силу (тобто V) : лі = і[у}. Прибуток Р - це функція авансованого капіталу: Р = f(с + V), де с - капі-тал, авансований на купівлю засобів виробництва.
Багато західних економістів при поясненні прибутку використо-вують теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, при-буток вони розглядають як доход від використання засобів вироб-ництва (капіталу) та як плату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від
підприємницького доходу.
Критикуючи теорію факторів виробництва, К. Маркс обгрунту-вав положення, що нову, збільшену вартість створює жива праця. Однак при цьому він показав, що продуктивність праці залежить від технологічної оснащеності праці, родючості, розташування зе-мельних угідь тощо. Разом з оснащеністю праці та родючістю землі, зростає якість праці, отже, за одиницю часу створюється більша вартість. Так капітал і земля сприяють створенню більшої вартості.
Величина прибутку, за Марксом, залежить від середньої суспіль-ної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток мож-на розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу. Мр=рК

де Мp - маса прибутку; р - норма прибутку; Кa - розмір авансо-ваного капіталу.
Щодо прибутковості, доходності підприємства, слід відрізняти, по-перще, прибутковість усього підприємства як отримання доходу на весь авансований капітал (відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу), по-друге, прибутковість виробів конкрет-ної партії, тобто отримання доходу на витрати виробництва (собі-вартість) для виготовлення цієї кількості продукції (відсоткове від-ношення прибутку до собівартості).
Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р - це різниця між ціною і собівартістю, Кa - авансова-ний капітал, то формула норми прибутку буде такою: р=Р/К*100

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було й ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів. Оскільки ціна фак-тично розглядалась як адміністративний норматив, то прибуток був продуктом нормування. До початку 60-х років панувала думка, що в ціну достатньо закласти рентабельність як відношення прибутку до собівартості на рівні 4-5 відсотків. Згідно з цим здійснювалось ціноутворення на практиці. У 60-і роки в централізовану ціну поча-ли закладати рентабельність до 15 відсотків.
В умовах сучасної світової ринкової економіки прибуток і нор-ма прибутку є головними орієнтирами і водночас показником ста-ну виробництва, критерієм його ефективності. Норма прибутку показує ефективність використання всього капіталу, ступінь його зростання.
У такому випадку прибуток виступає не тільки як надлишок над витратами, а і як приріст авансованої вартості, тобто відображає процес створення нової вартості.
Прибуток - це результат дії багатьох факторів сфери вироб-ництва, розподілу і обігу. В умовах вільної конкуренції при незмін-ній нормі додаткової вартості норма прибутку може знижуватись або підвищуватись залежно від будови капіталу (співвідношення між постійною та змінною його частинами - див. розд. 19, § 1), швидкості його обороту та економії на постійному капіталі. Факто-ри, що впливають на норму прибутку (з позиції трудової теорії вартості), розглянуто в І відділі III "Капіталу" К. Маркса. Однак треба звернути увагу на деякі нові аспекти факторів, що вплива-ють на величину прибутку.
Підприємницьку діяльність слід розглядати як фактор зростан-ня норми прибутку. За визначенням Й. Шумпетера, підприємці - це новатори, які розробляють нові технології. Саме завдяки їхньому внеску в організацію виробництва збільшується прибуток. У сучас-них умовах щорічна норма прибутку промислових корпорацій у США становить 11-13 відсотків, у Західній Європі - 8-10 відсот-ків. При цьому прибуток зростає за рахунок збільшення не його норми, а розвитку, розширення масштабів виробництва.
Оскільки