Загальні інформаційні потреби та інтереси

До цього ж долучаються також постійні порушення ЗМІ взятих на себе нормативно-правових зобов’язань. Лише одиниці з тих близько 900 телерадіоорганізацій, які отримали ліцензії, дотримуються своїх ліцензійних програмних зобов’язань. Через це ефір переповнюється зразками примітивної зарубіжної масової культури. Так само відбувається суто стихійний, без належного нормативно-правового регулювання, розвиток кабельного телебачення та сучасних цифрових технологій мовлення. На тлі занепаду електронної промисловості (зокрема, зі створенням сучасних цифрових приймачів) та відсутності науково-дослідницької підтримки телерадіоінформаційної галузі теперішня ситуація є досить тривожною і складає безпосередню загрозу інформаційній безпеці України.

Якщо абстрагуватися від приватних інтересів окремих державних службовців та публічних політиків і зосередитися на загальнодержавних інформаційних потребах та інтересах, то вони зводяться, власне, до чотирьох позицій, які і стають предметом постійного діалогу влади через мас-медіа з громадськістю:

- отримання вірогідної, оперативної та якісної інформації, придатної для підготовки та прийняття керівних і управлінських рішень;

- проведення масштабних обговорень в мас-медіа досить дискусійних неоднозначних державних рішень;

- оперативне донесення інформації про прийняті рішення до об’єктів керування й управління;

- проведення масштабних медіа-кампаній з метою мобілізації як вітчизняної, так і міжнародної громадської думки з метою реалізації прийнятих рішень.

Власне, до зазначених позицій і лежать ключові питання забезпечення ефективної державної медіа-політики та ефективного медіа-супроводу загальнодержавних акцій.

Влада і мас-медіа: тернистий шлях до діалогу

Особливо актуальною є проблема діалогу влади зі ЗМІ під час спілкування журналістів з регіональними органами державної влади. Склалося так, що для представників ЗМІ значно складніше отримати інформацію від губернатора чи його заступників, аніж від міністра чи іншого представника центральних органів влади. Інакшими словами, влада на місцях, зазвичай, не звикла рахуватися з “четвертою владою”, є менш демократичною, значно закритішою і менш налаштованою на зворотні зв’язки за посередництвом ЗМІ з громадянами. Є навіть приклади відвертої грубості, яку дозволяють собі деякі можновладці на місцях.

Певна опозиційність засобів масової інформації до чинної влади є явищем нормальним і притаманним усім демократичним країнам. Але, щоб конструктивно опонувати владним структурам, ЗМІ мають бути економічно самодостатніми і в цьому розумінні незалежними й автономними. Нині ж вони зазвичай залежні від певних олігархічних кланів, що зловживають свободою слова і часто використовують її для ведення інформаційних війн проти своїх конкурентів, викиду компромату тощо.

В свою чергу, для вирішення економічних проблем мас-медіа потрібні:

- суттєве зростання платоспроможного попиту населення на інформаційний продукт і зниження собівартості самого інформаційного продукту;

- формування інформаційних потреб та запитів, а на засадах їх розширення і якісного оновлення - інформаційного ринку та його невід’ємної складової - рекламного ринку. Певною загрозою для інформаційної безпеки України є інтенсивне проникнення на внутрішній інформаційний ринок іноземного інформаційного продукту, що ставить вітчизняного виробника цього продукту в нерівні умови конкуренції, а українське суспільство в умови постійної інформаційної, духовної та культурної залежності. В українських виробників інформації зникають стимули для створення власного інформаційного продукту.

Сюди ж слід віднести й проблеми поширення як в Україні, так і за її межами тиражованої в Україні так званої піратської продукції. Виникла цілком реальна і вкрай небезпечна в епоху інформаційної революції загроза втрати вже в найближчій перспективі творчих людей, здатних до виготовлення національного інтелектуального продукту. Адже пригодований інформаційним “секендом”, наш споживач масової інформації може взагалі знехтувати інформаційним продуктом, маркованим позначкою “Мейд ін Юкрейн”...

Попри певні позитивні зрушення в розвитку національного інформаційного простору та нормативно-правового забезпечення інформаційних відносин, загальна ситуація поки що не від-повідає сучасним вимогам, інтересам суспільства і держави. А головні загрози національній безпеці України в інформаційній сфері загалом залишаються неподоланими. Про це, зокрема, свідчать технічне і технологічне відставання електронних ЗМІ, кризовий стан (фізична зношеність і моральна застарілість) інфраструктури вітчизняного телерадіо-мовлення, діючих мереж і парку технічних засобів, які практично не оновлювались ще від 80-х років.

Водночас, чимало норм, закладених в українському законодавстві щодо ЗМІ, наприклад, та, що обмежує іноземні інвестиції у статутний фонд телерадіокомпаній та друкованих ЗМІ лише 30 відсотками, виглядають, принаймні, наївними, якщо не шкідливими. Адже за фактичної відсутності внутрішніх інвестицій обмежувати приплив інвестицій зовнішніх вкрай нерозумно.

Україна має навчитися своєчасно реагувати на виклики інформаційної революції, зважаючи також на національні інтереси й проблеми власної національної безпеки. Наша країна поки що не втратила шанс, сконцентрувавши державну та недержавну політику на ключових галузях інформаційних технологій, скоротити відставання від розвинених країн. Але для цього слід активно прискорити випуск та споживання такого специфічного національного продукту як інформація.