За характером корозійного руйнування два види корозії:

- суцільна або загальна;

- місцева.

Суцільна – це така корозія, яка відбувається по всій поверхні металу і може проникати в глибину рівномірно або нерівномірно.

Місцева корозія буває таких видів:

- плямами, коли на поверхні металу руйнування великих розмірів, але проникнення в глибину незначне;

- виразкова, коли руйнування на поверхні співрозмірне із проникненням в глибину;

- крапкова (або пітінгова), коли на поверхні металу видно окремі крапочки діаметром 0,1-2 мм із глибоким проникненням в метал;

- під поверхнева, коли продукти корозії проявляються під поверхнею металу і на таких місцях проявляються вспучування металу;

- структурно-вибіркова корозія, коли корозійному руйнуванню піддається якась одна із складових металу;

- наскрізна корозія – це наскрізні проржавління металу;

- міжкристалічна корозія, коли руйнування проходить по контурах кристалу;

- корозійне розтріскування – це утворення корозійних тріщин внаслідок корозійного утомлення металу і постійної дії великих розтягуючи напружень.

Найбільш небезпечними видами корозії для трубопроводів є:

- виразкова;

- крапкова (пітінгова).

Такі види корозії як міжкристалічна і корозійне розтріскування є дуже небезпечним для трубопроводів, що працюють під високим тиском, тросів, осей тощо.

7.2 Способи захисту трубопроводів від корозії

Всі способи захисту від корозії ділять умовно на чотири групи:

- ізоляція поверхні металу від оточуючого середовища;

- вплив на метал з метою підвищення його корозійної стійкості;

- вплив на оточуюче середовище з метою зменшення його агресивності;

- підтримання такого енергетичного стану металу при якому процеси корозії значно сповільнюються або взагалі відсутні.

Ізоляція поверхні металу від агресивного середовища відноситься до пасивних методів захисту. Воно може здійснюватися такими методами:

- нанесення на поверхню металу покриття, яке є хімічно інертним як по відношенню до металу так і оточуючого середовища. Це найбільш поширений спосіб захисту від корозії. Для цього використовуються лаки, фарби, емалі, мастики, пластмаси, які наносяться на поверхню металу в рідкому вигляді, а потім після висихання утворюють щільну плівку, яка добре зчеплена з поверхнею металу;

- обробка виробів спеціальними окислювачами в результаті чого на поверхні металу утворюються малорозчинні продукти корозії;

- покриття металевих виробів тонким шаром інертного металу, який є більш стійким до корозії;

- обробка металевих виробів розчинами, яки переводять поверхнево-активний шар металу в пасивний стан.

Вплив на метал з метою підвищення його корозійної стійкості може проводитись на етапі виплавляння металу шляхом додавання компонентів, які підвищують корозійну стійкість металів або виведення домішок. які прискорюють корозію.

Вплив на оточуюче середовище з метою зменшення його агресивності. При цьому способі передбачається дезактивацій на обробка ґрунту в який укладається метал інгібіторами, які сповільнюють корозію. Для цього можуть застосовуватись отрутохімікати, які діють на мікроорганізми і сповільнюють процес корозії.

Переведення металу в такий стан при якому корозія сповільнюється або повністю відсутня відноситься до активного захисту від корозії може здійснюватися такими способами – катодний, протекторний, дренажний захисти.

7.2.1 Пасивний захист трубопроводів від корозії

До протикорозійних покрить ставлять такі вимоги:

- водонепроникність;

- хороша адгезія – добре прилипання.

До металу по відношенню до проти корозійних покрить ставляться такі вимоги:

- хімічна стійкість покриття;

- електрохімічна нейтральність, тобто складові покриття неповинні приймати участь в хімічних процесах;

- висока механічна міцність;

- термостійкість;

- можливість механізації процесу нанесення ізоляційного покриття;

- не дефіцитність;

- економічність.

Ідеальне покриття, яке відповідало б всім цим вимогам не існує.

Для захисту магістральних трубопроводів від корозії (пасивний захист) – це покриття трубопроводу бітумними мастиками. Бітумна мастика – це є суміш тугоплавкого нафтового бітуму, наповнювача і пластифікатора. Залежно від виду наповнювача розрізняють такі бітумні мастики: бітумно-мінеральна, бітумно-резинова, бітумно-полімерна. Нафтові бітуми бувають таких видів: будівельні, ізоляційні, дорожні, спеціальні. Ці нафтові бітуми відрізняються за такими показниками:

- температура розм’якшення;

- пенетрація (показник твердості бітуму);

- дуктильність (показник пластичності бітуму).

Для приготування мастик, що йдуть на ізоляцію трубопроводу використовують ізоляційні і будівельні нафтові бітуми. Використання тільки бітуму для ізоляції трубопроводів непридатне із-за малої в’язкості в розплавленому стані, невисокої температури розм’якшення, низької механічної міцності. Для покращення цих властивостей у мастики добавляють наповнювачі.

Вони бувають таких типів:

- мінеральні – це тонко мелені мінеральні гірські породи і азбести;

- органічні – гумове кришиво – це частинки гуми розміром до 1мм, які одержуються в результаті переробки відпрацьованих автошин;

- полімерні – це поліетилен порошковий, поліпропілен та інші високомолекулярні речовини.

Найкращими вважаються бітумно-полімерні мастики. Гарними з точки зору в’язкості є бітумно-резинові мастики. Для того щоб можна було наносити ізоляційне покриття при температурі до – 25 °С необхідно підвищити пластичність мастики. Для цього в мастики добавляють пластифікатори. Вони бувають двох типів:

- полімерні – поліізобутилен, полідієн тощо;

- на основі нафтових масел – масло автотракторне, трансформаторне тощо.

Кількість пластифікатора, яка додається до мастики залежить від температури при якій будуть проводитись ізоляційні роботи. Чим нижча температура тим більша кількість пластифікатора. Пластифікатор додається при кінці варіння при температурі 160-170 °С. Ізоляція трубопроводу починається з нанесення першого шару покриття – ґрунтовка (праймер). Якщо на холодну трубу нанести гарячу бітумну мастику то вона швидко охолоне і не заповнить всі нерівності на поверхні металу тобто буде мала адгезія.

Ґрунтовка наноситься на трубу в холодному стані. Вона заповнює всі виступи шорсткості на трубі. Після висихання ґрунтовки на трубу наноситься бітумна мастика. Вона розплавлює ґрунтовку добре зчіплюється з нею і відповідно з трубою. Ґрунтовка – це розчин нафтового бітуму в бензині в пропорціях 1ч3 по об’єму або 1ч2 по масі. Термін служби ґрунтовки 10-12 днів. Якщо напротязі такого часу не нанесена бітумна