Реферат

на тему:

“Форми власності”

План

Вступ

Поняття про функціональні форми власності

Еволюція відносин власності

Об’єкт власності. Земля та інформація як об’єкти власності

Корпоративна форма власності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Фундаментом усієї системи економічних відносин є відноcини власності.

Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.

З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, та з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами вироб-ництва.

В економічному житті існують різні форми відносин, тому наявність різних форм власності – закономірне явище.

Кожна з форм власності має свої особливості, свої плюси та мінуси. Тому дослідження даного питання “Форми власності” є вкрай важливим і необхідним. Особливо актуальним його дослідження є в Україні, де природа власності мала і має складний характер. Особливо малодослідженою є така форма власності як приватна.

1. Поняття про функціональні форми власності

З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Власність реалізується в різних функціональних формах (рис. 1).

Рис. 1. Форми власності

Конституцією України визначено приватну, державну та кому-нальну форми власності. В окремих випадках виділяється колектив-на (кооперативна, акціонерна) форма власності. У ст. 41 Конституції України записано: «Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.

Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».

Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:*

спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;*

соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;*

характер використання та споживання створеного в процесі ви-робництва продукту;*

специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;*

мету виробництва та характер управління економічними про-цесами.

2. Еволюція відносин власності

Ще не так давно сама постановка питання про історизм відносин власності, можливість їхнього еволюційного розвитку, при-стосування до умов виробництва, що постійно змінюються, вважа-лася помилковою. В економічній літературі панівною була точка зору, що якісні зміни у визначальній структурі економічної системи сус-пільства — відносинах власності — можливі лише на революційній основі, методом «експропріації». Так було під час революції 1917р. в Росії, коли відносини власності було змінено силою: приватна власність була знищена. На її основі було утворено загальнодержав-ну власність. Нині все більш очевидним стає недостатня коректність такого підходу. Власність розвивається за власними законами.

У зв'язку з цим постає цілком природне питання: у чому смисл процесу історичної еволюції власності, на якій основі він розвивається, які чинники його зумовлюють?

Структурна складність відносин власності визначає багатоаспектність процесу її історичного розвитку.

Власність характеризує спосіб взаємодії людини з природою.

Визначити сутність еволюційного розвитку відносин власності можна лише з урахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. Кожний новий, вищий за своїм змістом ступінь у розвитку відносин власності має розглядатися, виходячи з якісних змін у способі взаємодії людини з природою, характері присвоєння засобів та результатів її праці в інте-ресах розвитку багатства особистості. З цих позицій має аналізува-тись і розвиток різних форм власності, конкретно історична су-купність яких визначає структуру і зміст виробничих відносин того чи іншого суспільства. Кожна функціональна форма власності має оцінюватися з позицій закладених у її структурі можливостей ство-рення з урахуванням рівня розвитку продуктивної сили праці люди-ни, оптимальних умов для підпорядкування виробничого процесу цілям Та інтересам її всебічного розвитку.

3. Індивідуальна власність – як вихідна форма власності

Ядром сукупності відносин власності, їхньою вихідною структурою є відносини індивідуальної власності. При цьому власність на засоби виробництва розглядається з позицій розвитку людської особистості, її суспільної природи.

Індивідуальна власність людини характеризує продуктивну силу її праці.

У цьому розумінні засоби виробництва розглядаються не тільки як результат втілення минулої праці людини, а і як продуктивна сила І її праці. Мається на увазі те, що матеріально-уречевлені засоби виробництва у процесі продуктивного споживання їх працею люди-ни набувають якісно нових ознак. Вони втрачають свої суто при-родні характеристики і перетворюються на робочі органи людини, суспільну продуктивну силу її праці та специфічний об'єкт її індиві-дуальної власності.

Отже, специфічність продуктивної сили праці як об'єкта інди-відуальної власності полягає у тому, що вона є невід'ємною лан-кою суспільної природи людини, структурної цілісності її особи.

Цим зумовлюється виключне право кожної людини не тільки вільно користуватися, а й розпоряджатися своєю продуктивною силою, ви-користовувати її цінності у власних інтересах.

Індивідуальна власність людини на суспільно-виробничу силу її особистої праці як з історичної, так і логічної точки зору характери-зує сутнісну основу власності взагалі, її якісну природу, те, без чого відносини власності взагалі не існують. Водночас у цій інтерпре-тації відносини власності ще не розглядаються у органічній єдності змісту і форми. Тут ще відсутні ті ланцюги, які пов'язують власність з усією системою економічних відносин, на основі якої вона реалі-зується. На цьому рівні власність розглядається поза специфічними характеристиками, як «річ у собі».

Суспільна природа особи, структурним елементом якої є індиві-дуальна власність, конституюється лише у процесі продуктивної праці людини.

Індивідуальна власність людини на її продуктивну силу не може бути відокремленою від продуктивної праці. Вона фор-мується і реалізує себе лише у цьому процесі. Отже, тотожність праці та власності характеризується як вияв одного з фундамен-тальних законів економічної теорії.

Цей закон визначає, по-перше, одне з найбільш принципових положень економічної теорії — положення про трудовий характер власності та як наслідок цього об'єктивну обумовленість поєднання в одній особі працівника і власника; по-друге — виключне право кожного працівника на присвоєння, користування і розпоря-дження результатами своєї праці.

Дія економічного закону, який