Ставлення до українського громадянства. Біль-шість (56,2%) громадян загалом пишаються громадян-ством України (“дуже” – 20,3%, “скоріше пишаються, ніж ні” – 35,9%). Зовсім не пишаються – лише 7,9% опитаних.

Водночас, фактично половина (49,4%) хотіли б отри-мати також громадянство іншої держави, при цьому майже чверть із них – згодні заради цього відмовитися від українського громадянства, а інша чверть – вагаються з рішенням. Не потребують іншого громадянства – 40,9% опитаних (див. додаток Ж).

Враховуючи зазначене вище превалювання праг-матичного розуміння громадянства, можна припус-тити, що саме цим пояснюється відносно значне число громадян, які виявляють вербальну готовність до отримання другого громадянства або й громадян-ства іншої країни з відмовою від українського. Таке припущення підтверджується й наявністю кореля-ції між розумінням громадянства та готовністю від-мовитися від українського громадянства. Так, най-менше тих, хто хотів би мати інше громадянство і згоден заради цього відмовитися від українського гро-мадянства (17,5%), – на Заході країни (де найбільшою мірою виражене ціннісне розуміння громадянства); найбільше (27,8%) – на Півдні (де відносна більшість жителів засвідчила його прагматичне розуміння).

Отже, вербальну готовність до відмови від укра-їнського громадянства можна розглядати скоріше як ситуативну реакцію на невідповідність між прагматич-ними уявленнями про громадянство та дійсним станом справ, за якого переважна більшість громадян не від-чувають особливої турботи з боку влади та не мають належних соціальних гарантій.

Ставлення до України як Батьківщини. Як видно з діаграми (див. додаток Д), абсолютна більшість (92,7%) українських громадян сприйма-ють Україну як свою Батьківщину, причому таке сприйняття є характерним для жителів усіх регіонів.

Проте, це є скоріше сприйняттям Батьківщини як даності, ототожнене з громадянством – оскільки обрали б Україну Батьківщиною, якби мали мож-ливість вибору, лише 69,8% громадян. І якщо на Заході і в Центрі зробили б такий вибір переважна більшість жителів (79,2% та 76,3%, відповідно), то на Півдні і Сході – більшість (60,4% та 62,3%). Відпо-відно, в цих регіонах відчутно більше число тих, хто у випадку вибору не обрав би Україну Батьківщиною (21,4% на Півдні та 18% на Сході проти 6,7% на Заході та 10,5% в Центрі).

Рівень патріотизму. Переважна більшість (74,9%) українських громадян ідентифікують себе загалом як патріотів України: або беззасте-режних (38,1%) (ті, хто на питання: “Чи вважаєте Ви себе патріотом України?”, дав відповідь “так”), або “скоріше патріотів” (36,8%). Найбільш відчутно – на Півдні кра-їни, де беззастережними патріотами у 2000р. вва-жали себе лише чверть опитаних, а у 2005р. – майже третина (31,8%); число “скоріше патріотів” зросло з 36,3% до 42,7% – таким чином, рівень патріотизму на Півдні становить сьогодні 74,5%. Південь привертає увагу також тим, що в цьому регіоні найбільш відчутною мірою зменшилося число тих, хто категорично не вважає себе патріотом України (з 11,6% до 4%). Проте, най-вищим він залишається на Заході (87,5%), найниж-чим – на Сході (64,4%).

Із загалом високим рівнем патріотизму дещо дисонує рівень готовності захищати країну у випадку гіпотетичної війни. З 2000р. по 2005р. цей рівень знизився з 66,3% до 53,1%. Зниження торкнулося всіх регіонів (за винятком Заходу, де цей показник залишився сталим на рівні 66%), осо-бливо відчутно – Сходу, де рівень готовності до захисту країни знизився з 63,9% до 42,1% і є най-нижчим серед регіонів України. Відповідно, збіль-шилася група тих, хто засвідчив категоричну него-товність до захисту країни, – з 16,2% у 2000р. до 26,7% у 2005р. Особливо відчутним (майже вдвічі) це збільшення є на Сході (з 18,2% до 34,7%) та в Центрі (з 14,2% до 26,5%).

Проте, фіксується чіткий зв’язок між патріотизмом і готовністю до захисту країни: серед беззастережних патріотів готовність захищати Україну у випадку війни засвідчили 68%, серед “скоріше патріотів” – 54,4%, серед тих, хто не вважає себе патріотом, ? 30%.

Крім того, готовність захищати країну серед тих, хто вважає себе патріотом, істотно залежить від віку і статі: серед представників молодшої віко-вої категорії (18-34 роки) ? 70,1%, середньої вікової групи (35-54 роки) ? 66,8%, старшої вікової групи ? 48,5%. Серед чоловіків ? 70,3%, серед жінок ? 53,7%. Найвищий показник серед тих, хто вважає себе патріотом, ? серед чоловіків молодшої вікової групи (81,2%).

Низькими є показники готовності до допомоги державі у випадку гіпотетичної фінансової кризи. У цьому випадку лише 5,5% українських громадян вчи-нили б так, як це зробили свого часу громадяни Пів-денної Кореї, – здали б до Національного банку свої коштовності, включаючи сімейні реліквії та обручки. Порівняно з 2000р., лише в Західному регіоні число таким чином налаштованих громадян відчутно зросло (з 2,7% до 16,1%) – і так само відчутно зменшилося число тих, хто не здавав би коштовності з причини невіри в те, що вони дійсно будуть використані на під-тримку національної валюти, а не розкрадені (з 52,9% до 37,7%). Втім, і на Заході, і в інших регіонах саме ця причина відмови в допомозі державі залишилася домі-нуючою, а на Сході число тих, хто в такий спосіб вияв-ляє недовіру до держави, не зменшилося, порівняно з 2000р. Другою за значимістю причиною відмови є відсутність коштовностей: загалом в Україні у 2000р. – 36,8%; у 2005р. – 34%. На Сході і в Центрі зросло число тих, хто свою відмову мотивував тим, що захист гривні є проблемою самої держави.

На відміну від попереднього питання, зв’язок між рівнем особистого патріотизму та готовністю допомогти державі у