Протягом останніх п’яти років у переліках про-блем, які найбільшою мірою хвилюють громадян країни та/або потребують першочергового розв’я-зання, фактично другу позицію (після комплексу проблем соціально-економічного характеру – низь-ких доходів, підвищення цін, неможливості знайти роботу з гідною оплатою) посідає корупція в орга-нах влади. Так, у червні 2000р. як проблему, яка най-більше хвилює, наявність хабарництва та корупції у структурах влади та управління відзначили 31% опи-таних (відносна більшість, за винятком проблем соціально-економічного характеру. Опитування проведене Центром Разумкова з 26 травня по 4 червня 2000р. Опитано 2005 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%); у липні 2006р. – цю ж проблему відзначили 40,5% опитаних, і вона так само посіла другу пози-цію після проблем соціально-економічного характеру (див. додаток Л).

Слід відзначити, що сам факт постійної присут-ності на перших позиціях переліку проблем соціально-економічного характеру свідчить, що держава не спро-можна забезпечити найважливіші соціальні гарантії своїм громадянам – належну оплату праці та якісні робочі місця. Тобто, вона не відповідає досить поши-реному в українському суспільстві прагматичному розумінню громадянства – що так само, як і в попе-редньому випадку, не сприяє формуванню лояльності до держави, а відтак і позитивної громадянської іден-тичності.

Про ступінь відчуженості українських громадян від держави виразно свідчать дані, наведені на рисунку 2.1. Отже, станом на липень 2006р., переважна більшість громадян України (75,9%) не відчували себе госпо-дарями власної держави.

Тим часом, такий рівень відчуженості (сприйняття держави як чужої) може зумовити непідтримку грома-дянами навіть позитивних зусиль влади з метою мобі-лізації суспільства на досягнення соціально значимих цілей, впровадження демократичних цінностей тощо. Втім, вироблення спільних для всіх громадян ціннос-тей, спільної ідеології не стала предметом першоряд-ної уваги Української держави.

Рис. 2.1 - Чи відчуваєте Ви себе господарем своєї держави?

% опитаних експертів

Загалом, усі відзначені вище чинники в поєднанні справляють деморалізуючий вплив на суспільство, що в кінцевому підсумку позбавляє громадян бачення своєї соціальної перспективи. Сьогодні понад дві тре-тини (68,5%) громадян засвідчили, що перспективи для себе в Україні вони не бачать (таблиця 2.1).

Табл.2.1

Чи бачите Ви свою соціальну перспективу зараз в Україні?

% опитаних |

УКРАЇНА | Захід | Центр | Південь | Схід

Так | 19,3 | 26,6 | 22,8 | 16,3 | 13,3

Ні | 68,5 | 55,6 | 69,9 | 72,7 | 73,6

Важко відповісти | 12,1 | 17,8 | 7,3 | 11,0 | 13,1

Причому відсутність соціальної перспективи для себе визнали більшість (55,6%) жителів навіть Захід-ного регіону країни, попри те, що їм найбільшою мірою властиве ціннісне ставлення до держави та її атрибутів і вони найбільшою мірою готові сплатити відчутну соціальну ціну за посилення, зокрема, еконо-мічної незалежності України. Так, 40% жителів Заходу України “цілком” або “скоріше” погодилися з твердженням “Для України важливо посилити економічну незалежність від інших країн, навіть якщо це призведе до зниження рівня життя її громадян” – проти 24% жителів Центру, 14,7% – Півдня, та 10,6% жителів Сходу. Дані опитування, проведеного Центром Разумкова у грудні 2005р.

Політико-інституційні статуси регіонів. За екс-пертними оцінками, в Україні, внаслідок неефектив-ності центральної державної влади, сформувалася ультра-консервативна модель місцевого самоврядуван-ня – замість консервативно-ліберальної, як того вима-гає Європейська хартія місцевого самоврядування, ратифікована Україною в 1997р. Це є свідченням пере-важання в українському суспільстві та насамперед – в його політичній еліті, суміші політико-правових куль-тур (неототалітарної, радикально-популістської, олі-гархічної і традиційно-номенклатурної).

Разом з недоліками законодавства, неефективними механізмами контролю центральної влади та нерозви-нутістю демократичного контролю це призвело до того, що керівники місцевих органів влади перетворилися на повноважних власників об’єктів комунальної власності, що, своєю чергою, зумовило створення та панування в регіонах певних фінансово-промислових груп, які мають представництво (та важелі лобіювання власних інтере-сів) як у місцевих, так і в центральних органах держав-ної влади. Практично, регіони України перетвори-лися на вотчини цих груп, що сприяє закріпленню географічної локалізації регіональних відмінностей та, відповідно, – перешкоджає формуванню спільної загальнонаціональної ідентичності громадян.

Як зазначалося вище, події виборчих кампаній 2004-2006рр. виявили проблему регіонального сепара-тизму, яка насправді є проявом тенденції “федераліза-ції” виконавчої влади на місцях – рівень її автономії перевищує встановлений законодавством рівень само-стійності. Головними чинниками цього є:*

неефективність принципів і механізмів розмеж-ування прав та об’єктів державної і комунальної власності;*

недосконалість відносин між Державним і міс-цевими бюджетами, недостатній рівень бюджет-ного фінансування діяльності місцевих органів влади, що не відповідає їх повноваженням;*

відсутність чітких принципів розмежування повноважень і надмірна політична опіка органів місцевого самоврядування з боку місцевих дер-жавних адміністрацій;*

недосконалість нормативно-правових механізмів контролю над діяльністю місцевих органів влади та посадових осіб, що призводить до випадків правового нігілізму (підміну законодавчих засад неформальними угодами на користь певних кор-поративних інтересів);*

неефективність механізмів стимулювання та мотивації діяльності посадових осіб органів міс-цевого самоврядування, відсутність конкуренції на заміщення цих посад особами з високими про-фесійними та моральними якостями; *

практична відсутність демократичного контролю над владою з боку територіальних громад та їх участі у формуванні політики регіонального роз-витку.

Загалом, існуючі модель управління в регіонах та їх політико-інституційний статус можна визна-чити одними з головних чинників локалізації регіональних відмінностей, їх поступової ескала-ції до рівня суперечностей між центральною вла-дою і регіонами та між самими регіонами. Пере-хрещення всіх без винятку проблем регіонального