створення реального плюралізму в суспільстві. Цьому сприятиме падіння впливу традиційних партій і народження нових форм масової політичної діяльності, а також поява самокерованих структур, асоціацій, неформальних цивільних рухів;

подолання традиційної конфронтаційної громадської і політичної культури, тобто стабілізація суспільства на основі загальнолюдських цінностей з додержанням конституційних гарантій.

Таким чином, громадянське суспільство – необхідний елемент на шляху модернізації українського життя. Можна привести наступні докази його необхідності.

Перше. Неефективно вирішення всіх проблем довіряти тільки владі – це політична аксіома. Утопією є думати, що влада може усім керувати. Погана теза: сильна держава – слабкий народ. Вона погана тим, що в людей у такому випадку відсутні мотиви росту. Підприємець, приміром, шукає не резерви внутрішнього розвитку, а кому дати хабар. Він скоріше займеться ліквідним бізнесом, торгівлею, фінансовою аферою. Так відсутність інститутів громадянського суспільства формує мобілізаційний тип економіки, що не має стимулів до саморозвитку, а рухається тільки вольовими поштовхами зверху.

Друге. Громадянське суспільство – це універсальний політичний стабілізатор. Коли через структури громадянського суспільства люди можуть вирішувати свої проблеми, не виникає бажання діяти методами загального руйнування. Громадянське суспільство потрібно і як громадський контроль за владою, і як інститут постановки проблем перед владою. Адже суспільство стабільне тоді, коли та сама людина належить до якомога можна більшої кількості груп, – так вона краще розуміє суспільство в цілому [3, 8, 60].

3.4 Пропозиції до Концепції формування спільної ідентичності громадян України

Результати соціологічних досліджень ідентичності громадян України свідчать про наявність у цій сфері відчутних регіональних відмінностей, ознак формування особливих регіональних ідентичностей, проявів взаємного відчуження жителів окремих регіонів країни. Спільна громадянська ідентичність в Україні досі не сформована. Такий стан справ перешкоджає консолідації нації, демократичному розвитку, становленню громадянського суспільства (а відтак – правової держави) в Україні, може створити ризики для соціальної солідарності та цілісності українського суспільства.

Окрім обставин історичного характеру, які можна розглядати як першопричину регіональних відмінностей у самовизначенні громадян України, існують ряд чинників соціально-економічного, соціогуманітарного, політичного характеру, що зумовлюють не лише закріплення цих відмінностей, але й їх поглиблення та переростання в суперечності. Одним з головних чинників, що перешкоджають формуванню спільної громадянської ідентичності, можна вважати дотеперішню відсутність чіткого бачення цілей і шляхів розвитку України як українською політичною елітою, так і українським суспільством. Це позбавляє населення країни самих координат громадянського самовизначення (ідентифікації).

Відповідно, головною умовою формування спільної громадянської ідентичності є вироблення стійкої, обґрунтованої, реалістичної стратегії і пріоритетів соціально-економічного розвитку України та соціогуманітарного розвитку українського суспільства, а надалі – неухильне дотримання обраних стратегії і пріоритетів.

Водночас, доцільною є розробка окремої Концепції формування спільної ідентичності громадян України, яка має визначити основні напрями державної політики, спрямованої на забезпечення суспільно-політичної єдності українського суспільства, подолання міжрегіональних суперечностей і консолідації нації навколо спільних цінностей. Цей документ має бути розрахованим на довгостроковий період (15-20 років) і стати основою для розробки відповідних законодавчих і нормативно-правових актів, державних і регіональних програм, забезпечення скоординованої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також – засобів масової інформації і громадських організацій, які мають бути залучені до визначення та реалізації визначених Концепцією завдань.

Нижче викладені пропозиції основних напрямів державної політики з формування спільної ідентичності громадян України та засобів їх реалізаціїї.

Концепція формування спільної ідентичності громадян України має бути розроблена та надалі виконуватися за участю громадських організацій, національно-культурних товариств, творчих спілок, політичних партій, науковців і широких кіл громадськості.

1. Створення законодавчої бази для забезпечення конституційних прав національних, мовних, культурних, конфесійних спільнот і меншин України

Оновлення та систематизація законодавства про статус і права національних (етнічних) спіль-нот і меншин в Україні, гарантії захисту зазначених прав; визначення на законодавчому рівні змісту кон-ституційних понять “українська нація” (преамбула, ст.11), “корінні народи” (ст.11) та “національні мен-шини” (ст. 10,11, 53).

Надання Конституційним Судом Укра-їни офіційного тлумачення статті 10 Конституції України у зв’язку з набуттям чинності для Укра-їни Європейською хартією регіональних мов або мов меншин (далі – Хартія). Хартія була ратифікована Верховною Радою України у травні 2003р., набула чинності з 1 січня 2006р. Законом України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” встановлено, що положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської (ст.2). З точки зору обсягу та порядку застосування положень Хартії органами державної влади та органами місцевого самоврядування України. Приведення у відповідність до рішення Кон-ституційного Суду України прийнятих органами міс-цевого самоврядування рішень про надання певним мовам статусу регіональних на відповідних терито-ріях.

Розробка і прийняття Закону України про мови з урахуванням Хартії, а також сучасних державно-правових і суспільно-політичних реалій. В Україні досі є чинним Закон “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989р. (останні зміни до Закону внесені у 2003р.). Зрозуміло, що багато положень Закону не відповідають сучасним суспільно-політичним реаліям і цілям.Забезпечення взаємної узгодженості законодавчих актів, що регулю-ють порядок застосування мов у різних сферах суспіль-ного життя на території України. Законодавче визна-чення понять “регіональна мова”, “мова національних меншин” (“мовна меншина”), “мова міжнародного спілкування”, “компактне проживання національних меншин” (“компактне розселення”), “не-територіальна мова”, “мова, якій загрожує зникнення”. Як правило, під