Набуття громадянства України дітьми віком від 14 до 18 років відповідає віку, визначеному в договорах між Україною та державами-учасницями СНД. Якщо звернутися до законотворчої практики української державності, то, починаючи з перших законів — Закону Украї-нської Народної Республіки “Про громадянство Української Народної Республіки” [23] та Закону Української Народної Республіки “Про реєстра-цію громадян:” [24], які були прийняті і затверджені Малою Радою 2 і 4 березня 1918 р. у м. Житомирі, діти віком від 14 років самостійно вирішували питання щодо набуття свого громадянства. Тобто ця поправка в Законі має певну історичну рису.

Парламент України 16 червня 2005 р. прий-няв Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України”” [15]. Нагальність внесення таких змін до Закону “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. (далі — Закон) певною мірою була викликана тим, що питання громадянства України регулюються також іншими законами України, зокрема, Законом від 7 червня 2001 р. “Про імміграцію” [21] та Законом від 21 червня 2001 р. “Про біженців” [17]. Не-зважаючи на те, що у попередній редакції Закону давалося визначення 18 термінів, що важливо з метою уникнення можливих розбіжностей у тлума-ченні тексту положень, у новій його редакції пе-релік термінів, які мають безпосереднє значення для набуття та припинення громадянства Украї-ни, розширений. Так, до переліку законних пред-ставників дитини включено прийомних батьків та патронажних вихователів.

Враховуючи те, що в світі існують держави з монархічним устроєм, а їх населення є підданими монарха, разом з терміном “громадянство” у За-коні присутній аналогічний йому термін “піддан-ство”. Чіткіше визначені підстави і умови набуття громадянства України та пов'язана з цим проце-дура припинення громадянства (підданства) іншої держави. Закон передбачає, що іноземці, набуваю-чи громадянство України, можуть мати не одне, а множинне громадянство або підданство. При цьо-му іноземці, які володіють водночас декількома громадянствами чи підданствами, при набутті гро-мадянства України зобов'язуються припинити громадянство або підданство цих держав. Водно-час строк подачі документа про зобов’язання припинити іноземне громадянство, виданого уповно-важеним органом відповідної держави, до уповно-важеного органу України, з моменту прийняття їх до громадянства України, збільшено з одного до двох років.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону змінено визначення належності до громадянства України. Винятково за умов подання заяв про оформлення належності до громадянства України отримують громадянство України особи, які прибули в Ук-раїну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишньо-го СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин Украї-ни”, та діти таких осіб, які прибули разом із бать-ками в Україну і на момент прибуття не досягли повноліття. Таким чином, є можливість уникнути автоматичного набуття громадянства.

Певних змін зазнали підстави набуття грома-дянства України дітьми. На відміну від поперед-ньої редакції, де у пункті 6 статті 6 Закону визначалося, що громадянство набувається в результаті встанов-лення над дитиною опіки чи піклування, у су-часній редакції установами, які надають опіку дітям, є: дитячий заклад; заклад охорони здоров’я; дитячий будинок сімейного типу; прийомна сім’я; сім’я патронатного вихователя.

Громадянство України можна отримати не тільки в результаті встановлення факту батьків-ства чи материнства, а й внаслідок визнання батьк-івства чи материнства.

При набутті громадянства України за народ-женням, у частинах 4 та 6 статті 7 Закону не передбачено умову постійного проживання на території цієї країни батьків-іноземців чи одного з батьків, — особи без громадянства, дитина яких народилася на території України і не набула за народженням громадянства жодного з батьків. Саме така прак-тика набуття громадянства за народженням існує в багатьох країнах світу [41].

Згідно зі статтею 8 нової редакції Закону датою, за якою особа набуває громадянство України за територіальним походженням, є 24 серпня 1991 р., коли відповідно до Закону “Про правонаступництво України” [14], державний кордон СРСР, що відмежовував територію України від іноземних держав, став державним кордоном України. До перелічених у статті родичів, з якими пов'язуєть-ся набуття громадянства України за територіальним походженням особи, додано неповнорідних брата чи сестру.

Цілком справедливо, що при набутті грома-дянства України за територіальним походженням необхідно подати зобов'язання про припинення громадянства всіх держав, громадянином чи підда-ним яких є особа. Тим, кому надано статус біженця чи притулок в Україні, належить декларувати відмову від іноземного громадянства, а не брати зобов'язання його припинити.

Зобов’язання припинити іноземне громадян-ство особами, зареєстрованими громадянами Ук-раїни, не подають особи без громадянства та особи тих держав, законодавство яких передбачає авто-матичне припинення громадянства чи підданства у разі набуття іншого [41].

У частині 8 статті 8 Закону “Про громадянство Украї-ни” 2001 р. йшлося про зобов’язання особи, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від свого попереднього іноземного громадянства, повернути паспорт цієї держави. Важливе доповнення з’явилося у новій редакції Закону. Виходячи з того, що біженці чи ті, кому надано притулок в Україні, можуть перебувати за межами країни свого попереднього постійного проживання тимчасово, на них не поширюється вимога повернути паспорт держави, звідки