У Законі чітко викладені повноваження спец-іально уповноваженого центрального органу вико-навчої влади з питань громадянства та підпорядко-ваних йому органів. На відміну від попередньої редакції окремо, без посилання на статтю 24 Закону, виписані повноваження Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ України [15].

1.3 Правові засади діяльності національних меншин в Україні

В зовнішній і внутрішній політиці багатьох країн захист етнічних, національних, мовних, культурних та інших прав меншин є однією з найактуальніших проблем, яка в свою чергу, є складовою частиною іншої проблеми — захисту прав і свобод людини [40, с.220].

Стаття 3 Закону України “Про національні меншини” дає її офіційне визначення: “До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національної самоідентифікації та спільності між собою” [19]. Звідси випливає ряд по-зицій, що дозволяють зрозуміти сутність національних меншин, особ-ливості державної політики щодо них.

Меншина — це менша за чи-сельністю група у порівнянні з рештою частини населення країни, яка не займає панівного становища, але виявляє почуття солідарності з метою збереження своєї самобутності, культури, традицій, релігії, мови. Особ-ливим різновидом меншин є так зване корінне населення. Наявність національних меншин об'єктивно породжує необхідність захисту їх прав, встановлення додаткових гарантій проти асиміляції, матеріальних і організаційних гарантій, спрямованих на збереження й розвиток меншин.

Самовизна-чення (самоідентифікація) — одне з найважливіших прав меншин. Нажаль, теорія і практика не дає чіткого визначення поняття “самовизна-чення”. Не дають його й документи ООН, що призводять, як правило, до неоднакового тлумачення цього поняття, до деструкцій в національній політиці багатьох держав. Практика знає немало способів регламен-тації правового статусу національних меншин: міжнародні документи, загальнонаціональні акти, акти суб'єктів федерації і територіальних утворень. Багатий досвід накопичила Західна Європа, де регулюються найрізноманітніші аспекти правового статусу меншин. Вигідно виділя-ються Фінляндія, Іспанія, Італія, Австрія [40, с.221].

В Україні Закон “Про націо-нальні меншини в Україні” був прийнятий 25 червня 1992 р. Він скла-дається з преамбули і 19 статей. Цей Закон був прийнятий з метою гарантування національним меншинам вільного розвитку. Його ідейно-тематична спрямо-ваність та зміст цілком узгоджуються з міжнародними стандартами. Законодавець виходить з того, що права меншин є невід'ємною части-ною загальновизнаних прав людини.

Україна гарантує громадянам рес-публіки, незалежно від їх національного походження, рівні громадянські політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтри-мує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. При за-безпеченні прав осіб, які належать до національних меншин держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини (стаття 1).

Виходячи з цього, держава з іншої сторони (стаття 2) вимагає від всіх національностей дотримуватися Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.

Згідно статті 4 “відносини, які виника-ють з приводу реалізації громадянами України прав і свобод, пов'яза-них з їхньою приналежністю до національних меншин, регулюються Конституцією Ук-раїни, Декларацією прав національностей України, цим Законом, прий-нятими на їх підставі іншими законодавчими актами, а також міжна-родними договорами України”.

Закон передбачає механізм реалізації прав меншин, зокрема відповідними структурами управлінського характеру. Так, у Верховній Раді України, при необхідності в місцевих радах, діють постійні комісії з питань міжнародних відносин, а в структурах вико-навчих органів — відповідні підрозділи (стаття5).

Стаття 6 підкреслює той факт, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно–культурну автономію.

Держава вживає заходів для підготовки педагогічних, культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах (стаття7).

Ще однією особливістю є те, що “у роботі державних органів, громадських об’єднань, а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, може використовуватися її мова поряд з державною українською мовою” (стаття 8).

В статті 9 вказано, що “громадяни України, які належать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого і регіонального самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях”.

Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їхнього історичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними зако-нодавчими актами та договорами України з іншими державами (стаття 10).

Відповідно до статті 11 “грома-дяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається”.

Кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім'я та по-батькові і на їх відновлення. Громадяни, у національній традиції яких немає звичаїв зафіксувати “по-батькові”, мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а в свідоцтві про народження — ім'я батька та матері (стаття 12).

Громадяни — чле-ни національних меншин вільні у виборі обсягу та форм здійснення своїх прав і реалізу-ють їх як особисто, так і через відповідні державні та громадські струк-тури (стаття 13). Зокрема, вони мають право висувати своїх кандидатів у депутати Рад (стаття 14).

Громадяни, які належать до національних меншин, мають право зносин з особами своєї національ-ності за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних,