Методи обліку витрат на виробництво продукції

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин для прийняття управлінських і фінансових рішень потрібно мати оперативну та достовірну інформацію про виробничі витрати. Аналіз витрат дає змогу виявити їх ефективність, перевірити якісні показники діяльності, правильно встановити ціни, регулювати і контролювати собівартість, планувати рівень прибутку та рентабельності виробництва. Законом України від 16.07.99 р. № 996-ІП «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підприємство самостійно визначає облікову політику й обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації. Відповідно метод внутрішньогосподарського обліку витрат виробництва, який є сукупністю способів аналітичного документування та відображення виробничих витрат за калькуляційними об’єктами і прийомів обчислення калькуляційних одиниць, обирається також самостійно з урахуванням вимог національних ПБО й особливостей діяльності та технології оброблення облікових даних. Існують різні методи обліку витрат виробництва, які можна згрупувати за двома ознаками: за об'єктами обліку витрат (позамовний і попередільний методи) та за оперативністю обліку і контролю за витратами (метод обліку фактичних витрат і нормативний метод). Крім того, існує метод обліку витрат, за яким можливо калькулювання неповної собівартості продукції («директ-кост»). На практиці ці методи можна застосовувати в різних комбінаціях. Наприклад, можна застосовувати позамовний метод і калькулювати неповну собівартість замовлень або попередільне калькулювання поєднувати з використанням норм витрат матеріальних ресурсів тощо.

Основна відмінність між позамовним та попередільним методами полягає у виборі первинного об'єкта, за яким ведеться аналітичний облік витрат. До таких об'єктів можуть належати окремі деталі, вироби, групи виробів, переділи, процеси, замовлення. Застосування цих методів дає змогу обліковувати витрати за місцями їх виникнення та видами виробленої продукції. Позамовний метод обліку витрат використовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах (суднобудівне, меблеве, машинобудівне, авіаційне), де можливо визначити витрати з окремого замовлення або окремої партії продукції. При застосуванні цього методу повинні виконуватися такі умови: кожне замовлення, зразок чи партія зразків готової продукції легко відокремлюється від інших замовлень, зразків чи партій та виконується за технічним замовленням з визначеною (відносно невеликою) кількістю; виготовлення кожного зразка партії ідентичних зразків готової продукції потребує значних витрат. Під час використання позамовного методу обліку витрат на виробництво продукції кожному замовленню надається окремий номер (шифр), який зазначається в усіх документах на це замовлення. На кожне замовлення відкривається карта аналітичного обліку витрат, де зазначаються реквізити замовлення та планова собівартість. Дані, відображені в цій карті, повинні повністю збігатися з даними первинних документів і відображатися на рахунку 23 «Виробництво» до закінчення робіт за цим замовленням. Відпуск запасів (сировини, матеріалів тощо) у виробництво здійснюється за методом ідентифікованої собівартості одиниці запасів (п. 16 ПВО 9 «Запаси»). При застосуванні норм витрат сировини і матеріалів існує можливість установлювати відхилення фактичних витрат від нормативних, визначати причини цих відхилень та відповідальних за їх виникнення осіб. Витрати в межах норм згідно з ПБО 16 «Витрати» відносяться на виробничу собівартість замовлення, а понаднормативні витрати — на собівартість реалізованого замовлення. При використанні позамовного методу витрати цехів ураховуються за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а витрати сировини, матеріалів, палива та енергії — за окремими групами. Розподіл загальновиробничих витрат (ЗВВ) між окремими замовленнями здійснюється за методикою, наведеною в ИБО 16 «Витрати», з використанням обраної бази розподілу (години праці, прямі витрати сировини і матеріалів, заробітна плата тощо). У разі коли витрати виробництва не можуть бути повністю віднесені до окремого замовлення (продукції), використовується попередільний метод або комбінація двох методів — позамовного і попередільного. Попередільний метод обліку витрат застосовується на підприємствах, де виготовляється однорідна за вихідною сировиною, матеріалом і характером оброблення масова продукція та переважають фізико-хімічні та термічні виробничі процеси, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва (хімічна, металургійна, текстильна, шкіряна, лісова, нафтохімічна, харчова галузі промисловості). Витрати на виробництво продукції, починаючи з підготовки або оброблення вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, враховуються по кожному цеху (переділу, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху (напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат). Оцінка відпуску запасів у виробництво здійснюється за одним із методів, передбачених п. 16 ПБО 9 «Запаси»: середньозваженої собівартості, FIFO, LIFO, нормативних витрат (пункти 18, 19, 20, 21 ПБО 9). Облік витрат ведеться за калькуляційними статтями витрат у розрізі видів або груп продукції за переділами, перелік яких визначається підприємством самостійно і затверджується в наказі про облікову політику підприємства. На практиці більшість вітчизняних підприємств застосовує однопередільний (простий) варіант попередільного методу обліку витрат. При цьому в єдиному бухгалтерському регістрі протягом звітного періоду обліковуються всі ресурси, використані на виробництві, незалежно від місця їх споживання та цільової спрямованості. У результаті за даними зведеного обліку отримується загальна сума витрат за період без урахування асортименту, структури виробленої продукції, місць виникнення витрат і центрів відповідальності. Такий «котловий» метод не дає змоги виявити можливості зниження витрат та отримати потрібні дані для контролю формування собівартості продукції за видами витрат та видами діяльності, установленими F1BO. Щодо класифікації методів обліку витрат за оперативністю, то найбільш поширеним на виробничих підприємствах