до законодавства країни його місцезнаходження, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними угодами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано у МЗС;
реєстраційна картка встановленого взірця.
Установчі документи складаються державною чи іншою мовами відповідно до статті II Закону України “Про мови в Україні”, підписуються заявником, скріплюються (прошиваються) та пронумеровуються.
Вищезазначений порядок проведення державної реєстрації, визначений Законом України “Про підприємництво” та Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. № 276 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 125).
Якщо підприємницькою діяльністю має бажання займатися іноземна фізична особа одноосібно, то вона може створити в Україні підприємство, яке повністю належатиме їй. Такий вид підприємства передбачено ст. З Закону України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р.
Для державної реєстрації такого підприємства подаються:
установчі документи - статут;
реєстраційна картка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;
документ, що засвічує сплату реєстраційного збору.
Підпис іноземної фізичної особи на статуті повинен бути нотаріально засвідчений.
Після проведення державної реєстрації суб'єкт господарської діяльності у 10-ти денний термін подає до відповідного органу державної статистики заповнену облікову картку встановленого зразка, а також установчі документи та свідоцтво про державну реєстрацію. На основі поданих документів орган державної статистики в 5-ти денний термін видає суб'єкту господарської діяльності довідку про введення до Державного реєстру.
Процес створення спільних підприємств проходить в декілька етапів.
Підготовчий (перший) етап — він полягає у визначенні мети, досягнення якої український партнер пов'язує зі створенням та діяльністю спільного підприємства.
Другий етап - проведення попередніх переговорів з майбутнім іноземним співзасновником спільного підприємства і підготовка техніко-економічного обгрунтування (ТЕО) створення спільного підприємства.
На третьому етапі розробляються і затверджуються установчі документи спільного підприємства — установчий договір про створення СП і статут.
Четвертий етап полягає у державній реєстрації спільного підприємства у порядку, встановленому чинним законодавством України (з дня державної реєстрації СП набуває права юридичної особи).
Завершальний (п'ятий) етап - державна реєстрація спільного підприємства як учасника зовнішньоекономічної діяльності (див. додаток 1). Незареєстровані інвестиції не дають права на одержання будь-яких пільг, передбачених чинним законодавством України. Слід також зазначити, що згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування", дещо змінено поняття підприємства з іноземними інвестиціями. Декрет відносить до них тільки підприємства, де є кваліфікаційні інвестиції, тобто такі, які відповідають наступним чинникам:
а) підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо протягом календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція. При цьому для новостворених підприємств цей критерій визначається за підсумками першого повного календарного року їх існування;
б) кваліфікаційна іноземна інвестиція — це іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної: 100 тисячам доларів США — для банків та інших кредитно-фінансових установ; 50 тисячам доларів США — для решти підприємств (організацій) у разі здійснення внесків у вигляді будь-якого рухомого чи нерухомого майна і мільйон доларів США для банків; 500 тисяч доларів США — для решти підприємств.
Остаточним результатом спільної з іноземним партнером діяльності є підписання засновницьких документів. До них належать договір або угода про створення спільного підприємства, статут. Зазначені документи враховують цілі створення, рід його діяльності, правовий статус як юридичної особи. У них фіксуються дані про учасників підприємства, розміри структури статутного фонду, функції і порядок вищого виконавчого і контрольного органів спільного підприємства, а також порядок розподілу продукції матеріально-технічного постачання, умови праці працівників підприємства, строки дії договору і порядок його розірвання. Особливе місце в опрацюванні питань про створення спільного підприємства і вибір найбільш ефективного варіанту проекту належить ТЕО, яке складають до підписання засновницьких документів. Нині не існує офіційного документу, який затверджував би порядок і типову форму розробки ТЕО. У цьому документі має бути приведене повномасштабне глибоке дослідження трьох найважливіших питань: ринку передбачуваної для випуску продукції (послуг) — як зовнішнього, так внутрішнього, цін на продукцію (послуги) і тенденції їх зміни, витрат виробництва цієї продукції - за елементами і в порівнянні — на внутрішньому і зовнішньому ринках. На базі цього дослідження вирішують питання про можливість реальної роботи підприємства і його валютної самоокупності. Даний процес базується на діючому законодавстві, відображає логіку, яка склалася, і порядок аналітико-організаційних робіт.
Первинною метою створення спiльних підприємств в Українi було залучення передових технологiй, прогресивного досвiду органiзацiї i управлiння виробництвом, iноземного капiталу, диверсифiкацiї експорту, збiльшення запасiв ВКВ за рахунок зростання експорту i замiщення iмпорту. Нинi вже можна порiвняти пiдсумки роботи дiючих СП з очiкуваними вiд цiєї дiяльностi результатами. Кiлькiсть спiльних підприємств на територiї України має тенденцiю до зростання.
Головним гальмом для успішної діяльності спільних підприємств є політична невизначеність і юридична нестабільність прийнятих законодавчих актів. Більшість західних інвесторів у зв’язку з цим займають вичікувальну позицію і тільки деякі з них ідуть на "експерименти", наштовхуючись і долаючи значні перешкоди, які можна згрупувати за такими ознаками:
- юридичні — це визначення частки участі іноземного капіталу в статутному фонді підприємства;
- система ліцензування експортно-імпортних операцій;
- відсутність чітко сформульованої державної стратегії спільного підприємства;
- економічно застаріла структура управління виробництвом;
- безконкурсність вибору проекту спільного підприємства;
- незбалансованість матеріально-речових зв'язків;
- постійний дефіцит будь-якого виду товару і послуг;
- організаційні - неоперативність