Реферат

на тему:

Місце і роль права

в системі соціальних норм

Соціальні норми — це загальні правила пове-дінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивни-ми закономірностями, є результатом свідомої вольо-вої діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціаль-ного впливу.

Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як: юридичні; мо-ральні; корпоративні (громадських організацій, по-літичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регу-люються нормами, їх поділяють на: економічні; по-літичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; орга-нізаційні; соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми — загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що вста-новлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нор-мативно-правових актах.

Моральні норми — правила поведінки, що базую-ться на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негу-манне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними пар-тіями, громадськими організаціями та іншими об'-єднаннями людей.

Звичаї чи традиції — правила поведінки, що істо-рично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей.

Аби показати, що право є особливим видом соці-альних норм, слід порівняти ознаки правових та ін-ших соціальних норм.

Так, правові норми, що у своїй сукупності утво-рюють право:*

виникають разом із виникненням держави;*

встановлюються чи санкціонуються державою;*

виражають волю керівної частини суспільства;*

утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єд-ність (систему права);*

існують у суспільстві як одна система норм;*

формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;*

правила поведінки формально визначені за зміс-том;*

мають певні форми зовнішнього виразу;*

мають точно визначені межі дії;*

забезпечуються державним примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми, що утворюють систему со-ціального регулювання:*

існують у будь-якому суспільстві;*

встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;*

виражають волю різноманітних частин населен-ня;*

можуть існувати й безсистемне, не будучи внут-рішньо узгодженими;*

існують здебільшого у вигляді декількох віднос-но самостійних систем нормативного регулю-вання;*

виражаються не тільки через права та обов'яз-ки, а й через загальні принципи, цілі, гасла то-що;*

зазвичай позбавлені формальної визначеності;*

можуть виражатись у будь-яких, не завжди фік-сованих, формах;*

не завжди мають точно визначені межі дії;* 

забезпечуються  звичкою,  внутрішнім  переко-нанням,  моральним,  громадським впливом та іншими позадержавними засобами. Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємо-зв'язком із державою, напрямками впливу на су-спільні відносини.

Кожне суспільство має регулювати відноси-ни між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних від-носин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як загальносоціальне явище право характеризує-ться певною свободою та обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвит-ком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Юридичне право — це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних норма-тивно-правових актів та інших джерел права.

Твердження про те, що право відірване від держа-ви, привело до виникнення різноманітних концеп-цій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо.

Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поді-ляють на об'єктивне і суб'єктивне.

Юридичним об'єктивним правом називають сис-тему всіх правових приписів, що встановлені, охоро-няються, захищаються державою, мають загально-обов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та Існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право — це певні можли-вості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держа-ви можна віднести такі:*

право — це система правових норм;*

це — правила поведінки загального характеру;*

ці правила мають загальнообов'язковий харак-тер;*

вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;*

формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;*

установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;*

у своїй сукупності регулюють соціальні відноси-ни між людьми;*  

правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Кожне право, як елемент правової системи, скла-дається з багатьох правових норм. Аби вірно вибра-ти ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднують-ся не за випадковими ознаками, — між ними існу-ють конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регу-лювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регу-люються.

Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівницт-во до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх до-цільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що містяться в норматив-них приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті право-вої норми.

Право стає