Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безпе-решкодному добровільному здійсненню відповідни-ми суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави — це сис-тема загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гаран-тованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні від-носини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неодно-рідному суспільстві.

У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм взаємодіє. Розглянь-мо деякі аспекти цього явища.

У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють пов-нішому і швидшому досягненню бажаних резуль-татів.

Різні соціальні норми криють у собі вимоги, що виключають одна одну, а це веде до конкуренції різ-них моделей поведінки. Така ситуація утруднює реа-лізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

Під час формування основ правової держави в ре-гулюванні суспільних відносин зростає значення мо-ральних вимог, у яких знаходять відображення за-гальнолюдські цінності. Саме тому посилення мо-ральної обґрунтованості правових розпоряджень — необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцнення дисципліни,

Правова вимога зміцнення законності та правопо-рядку водночас є й важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один із моральних критеріїв поцінування пове-дінки особи та інших суб'єктів — адже в умовах без-законня годі й казати про мораль.

Найбільшої ефективності право досягає в разі збі-гу його вимог і вимог, що формулюються в мораль-них нормах. Під час формування правової держави співіснування цих двох видів соціальних норм зага-лом збігається або наближається до цієї умови.

Говорячи про зближення вимог права і моралі, не слід забувати, що між ними можуть існувати проти-річчя і негативні явища.

Коли протиріччя своєчасно не виявляються і, от-же, не усуваються, вони можуть призвести до пору-шень закону (за суспільного пріоритету вимог мора-лі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежній ситуації). Однією з причин таких про-тиріч є відносна стабільність моралі. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкрет-них життєвих ситуацій у процесі суспільного роз-витку.

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.

Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відоб-ражається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галу-зями, підгалузями, інститутами й нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зу-мовленості й характерним ознакам схожості, відмін-ностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним від-носно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:*

воно розвивається через правовідносини, поро-джувані економічними відносинами, а вже по-тім установлювані чи санкціоновані державою;* 

під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;*

право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, пра-вове регулювання та його механізм, правовідно-сини, правосвідомість та ін.);*

система норм права є елементом системи право-го регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'-єктивного права, правідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні    тенденції    (приміром,    конкуренція норм права);* 

ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової сис-теми.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути пра-ва; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер по-будови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цільна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів.

Первинним ланцюжком системи права є норма-тивно-правовий припис (норма права). Це загально-обов'язкове, формально визначене правило поведін-ки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регу-лювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індиві-дуально-правового припису:*

вони узагальнюють типові, тобто такі, що неод-норазово повторюються, життєві ситуації;*

розраховані на невизначену кількість суспіль-них відносин;*

адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'-єктів, що підпадають під таку ситуацію;*

діють у часі та просторі неперервно;*

чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Список використаної літератури:

Правознавство. / За ред. Копєйчикова В.В. – К., 1999.

Основи права. Посібник. – Харків, 2000.