Система між бюджетних трансфертів, що застосовується в країнах світу.

У країнах з федеральним устроєм на субнаціональному рівні діють як регіональні, так і місцеві органи влади, тоді як у країнах з унітарною системою на субнаціональному рівні існують лише місцеві органи влади різних рівнів. У таблиці 9 наведено інформацію про основні структурні особливості трансфертних програм, що застосовуються в дев'яти країнах світу. Проаналізувавши таблицю, можна зробити висновок, що частка видатків місцевих бюджетів у загальнонаціональному обсязі бюджетних видатків зазвичай перебуває в діапазоні 35 - 45 відсотків. Цей показник зменшується в унітарній Великій Британії, де функціонує централізована модель державного устрою, але зростає в Канаді, де ступінь децентралізації дуже високий.

Дані таблиці показують також, що країни цієї групи по-різному розв'язують стандартне коло питань міжбюджетної політики: хто що робить, хто і які податки запроваджує, яким чином врегульовується фіскальний дисбаланс, який виникає в результаті відповідей на перші два запитання? Як видно з таблиці, простої відповіді на ці фіскальні питання немає.

Ознайомившись із наведеними в таблиці даними, можна зробити цікавий висновок: у всіх цих країнах місцеві бюджети у виконанні своїх видаткових повноважень залежать від трансфертів із центру. Як правило, частка трансфертів у сукупних місцевих видатках перебуває в діапазоні від 25 до 50 відсотків. Залежність від трансфертів спостерігається не тільки в дев'яти країнах, представлених у таблиці, а й у решті країн світу. Чим можна пояснити таке повсюдне поширення практики застосування трансфертів? Відповідь скрізь буде однаковою: виявляється, що для центрального уряду децентралізувати відповідальність за видатки завжди набагато легше та ефективніше, ніж децентралізувати джерела оподаткування.

Окрім власних доходів бюджетних установ, найкращими видами надходжень для місцевих бюджетів є ті, що збираються з відносно менш мобільних податкових баз і сплачуються громадянами, котрі мешкають саме на тій території, орган влади якої стягує податок. У багатьох країнах Заходу цим вимогам найбільше відповідає податок на нерухомість, хоч, наприклад, у Скандинавії, зокрема в Швеції та Норвегії, як альтернативу податку на нерухомість було вирішено запровадити додатковий податок на доходи фізичних осіб на місцевому рівні. Але хоч би який інструмент для забезпечення доходів місцевих бюджетів вибрали, кожна з країн стикається при цьому з проблемою вертикального та горизонтального фіскального дисбалансу місцевих бюджетів. Вертикальний дисбаланс — це ситуація, що виникає, коли навіть у найзаможнішому місцевому бюджеті країни розмір видаткових потреб на душу населення перевищує середньодушовий показник доходів. Горизонтальний дисбаланс виникає там, де існує значна різниця в доходній спроможності місцевих органів влади внаслідок відмінностей у обсягах податкових баз місцевих бюджетів.

З метою виправлення цих невідповідностей центральний уряд та органи управління вищих рівнів у країнах світу розробляють трансфертні програми для передачі бюджетних коштів місцевим органам влади. Трансферти вирівнювання створюються для пом'якшення небажаних зовнішніх фіскальних умов. Іншими словами, їх завдання полягає в тому, щоб "дозволити місцевим органам влади застосовувати при бажанні приблизно однакові ставки місцевих податків і при цьому мати можливість надавати населенню своїх територій приблизно однаковий обсяг бюджетних послуг".

Розробляючи програми трансфертів, різні країни використовують у цілому однакову методологію. Відмінності лежать у площині таких питань: що саме вирівнюється, ступінь вирівнювання, вибір фінансових інструментів, за допомогою яких сподіваються досягти вирівнювання, та способи визначення фіскальних розбіжностей. Далі ми зупинимося докладніше на цих питаннях.

Таблиця 9. Порівняльна таблиця системи надання міжбюджетних трансфертів (грантів) у дев'яти країнах світу

ППГ - прибутковий податок з громадян; ПзП — податок з продажу; ППП — податок на прибуток підприємств; ПН — податок на нерухомість; НЗП — нарахування на заробітну плату.

Шляхи вдосконалення системи бюджетного вирівнювання в Україні на регіональному рівні

Існуючий стан формування і виконання місцевих бюджетів істотно залежить від наявних проблем збалансованості бюджетів, котрі є наслідком невирішених питань у галузі фіскального федералізму.

Система збалансованості місцевих бюджетів повинна передбачати дві складові. Перша стосується збалансування доходів, що передбачає розподіл надлишкових доходів бюджетів територій з вищою за середню податкозабезпеченістю між територіями з нижчою за середню податкозабезпеченістю. Причому трансфертні платежі доцільно надавати територіям із чітко визна-ченими напрямами їх витрачання, що буде забезпечувати цільове викорис-тання коштів.

Друга складова збалансування бюджетів стосується видаткової частини. На нашу думку, дуже важливим при збалансуванні видатків місцевих бюдже-тів є врахування структурних видатків територій. Наприклад, якщо на певній території проживає велика кількість престарілих людей або інвалідів, котрим необхідно надавати додаткову допомогу, то у таких випадках при визначенні сум офіційних трансфертів необхідно враховувати виплати населенню такої категорії. Крім того, у великих містах соціальні видатки також більші. Проте на територіях сільської місцевості виникає проблема більших видатків, пов'язаних із транспортуванням. Важливе значення при розрахунках структурних; видатків мають також і видатки, пов'язані з кліматичними умовами території, історією її розвитку, її статусом тощо. Все це має братися до уваги при збалансуванні видатків бюджетів.

Найголовнішою характеристикою повинна стати абсолютна прозорість системи збалансування, тобто кожна людина при бажанні буде в змозі перевірити напрями витрачання коштів, що вилучалися з доходів бюджету з метою перерозподілу.

Розв'язання проблем збалансування бюджетів можливе лише при чіткому узгодженні урядових функцій із різними рівнями виконавчої влади та визначен-ні економіко-математичних засад процесів перерозподілу стосовно вирівнюван-ня фінансових можливостей територій.

Існуючий принцип формування бюджетів згори донизу, по суті, є бюд-жетною пірамідою з властивою їй повною залежністю бюджетів нижчого рів-ня від прийнятих нагорі рішень (Київ — область — район —