Діти, які виховуються у сім’ях, отримують більше уваги від близьких. Багато інформації вони одержують лише від перебування у колі дорослих людей. Їхній розвиток більше орієнтований на індивідуальні здібності, а не на вимоги навчального плану, що розроблявся для колективу. Врешті-решт, вони мають більше можливостей та ресурсів, серед яких можливість дитини пересуватися, отримувати інформацію про життя інших людей, дивитися відео – і кінофільми, індивідуально займатися малюванням та музикою, обмеження доступу до цих фундаментальних засобів призводить до затримки в інтелектуальному розвитку дитини[9,с.52].

Серед негативних моментів інституційного догляду виділяють сегрегацію та ізоляцію певної групи – виокремлення з поміж інших, таврування, віднесення до певної категорії («сироти»), стигматизацію – категоризація відбувається відповідно до певних характеристик, має негативне забарвлення, супроводжується відчуттям меншовартості та відторгнення з боку громадськості. Закриті інтернати створюють умови для зловживань з боку персоналу та порушення прав, їх мешканців. В інтернатах мало можливостей для прояву індивідуальності .

Негативні сторони інтернатного догляду

сегрегація;

ізоляція;

таврування, стигматизація;

порушення прав, зловживання;

втрата навичок, зв’язків, залежність;

обмежений вибір, знеособленість;

вигорання персоналу;

витратність [40,с.10].

Школа – інтернат для дітей-сиріт – державний навчально-виховний заклад для дітей – сиріт, дітей з неповних сімей, а також дітей, які потребують допомоги держави внаслідок хвороби батьків, втрати з ними зв’язків, позбавлення батьківських прав, в якому діти можуть виховуватися і навчатися від 3 до 17 років [25,с.73].

Переважна більшість дітей, які знаходяться в інтернатних закладах, зазнають різних видів деривації, тобто позбавлення чи обмеження життєво важливих потреб. Втрата батьків або їх відсутність, особливо в ранньому віці, впливає на психічний розвиток дитини, її характер, волю, фізичний стан та інтелект.

Результатом психологічної деривації є дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що виявляється в надмірній конфліктності, емоційній нестриманості, агресивних спалахах, підвищеному конформізмі вихованців інтернатних закладів, прагненні перекласти відповідальність на інших[4,с.102].

Надалі можна зазначити, що Державна система соціально-виховних інститутів передбачає забезпечення оптимальних умов життєдіяльності дітей-сиріт, і дітей, позбавлених батьківського піклування, залежно від їх віку та стану здоров’я .

Основні типи закладів, у яких на державному утриманні перебувають діти-сироти, а також діти, позбавлені батьківського піклування:

будинки дитини ( для дітей від народження до трьох років);

інтернат ний заклад для дітей дошкільного віку;

інтернат ний заклад для дітей шкільного віку;

інтернат ний заклад змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку;

загальноосвітня школа – інтернат для дітей – сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків [25,с.78].

Численні педагогічні та психологічні дослідження доводять, що діти, які виховуються у спеціалізованих закладах для дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, досить помітно відрізняються від своїх ровесників, котрі виховуються в сім’ях. Причому діти, які виховуються у інтернатних закладах, не гірші і не кращі від тих, хто виховується сім’ях – вони просто інші.

Дитина, позбавлена батьківського піклування, повсякчас шукає відповідь на запитання «Хто я? Чому так сталося, що в мене немає мами і тата? Навіщо я з’явився на світ, кому я потрібен?» На ці «недитячі запитання» дитина не можу знайти відповідь, а знайшовши її, зазнає ще одного стресу. Така дитина, як стверджують психологи, переживає стану депривацію [14,с.148].

Депривація - це ситуація, коли у дитини зникає джерело задоволення потреби, що вже виникла. Особливо важко вона переживається дітьми, якщо ця потреба на задовольняється протягом тривалого часу. Депривація виникає, як правило, внаслідок аварій, катастроф, сімейних трагедій, внаслідок чого малолітні діти залишаються без батьків, близьких.

До психологічної деривації, пов’язаної з втратою дитини у досить ранньому віці батьківською піклування, додається депривація, сформована дитячим інтернат ним закладом.

В інтернатних закладах вихован7ці об’єднані у групи або класи за віком. Міжособистісні стосунки в групах вихованців шкіл – інтернатів та дитячих будинків відрізняються від взаємин дітей у інших дитячих групах, товариствах, об’єднаннях. На стосунки між дітьми впливає і відносно жорстка регламентація діяльності дітей та персоналу, акцентуація на дисциплінарних моментах і замкнутість дітей у межі одного навчального – виховного закладу, що призводить до обмеженості контактів, ситуативного «вибору» і певної обов’язковості спілкування з тією чи іншою групою ровесників і дорослих.

У зв’язку з ранньою депривацією спостерігаються істотні порушення спостерігаються істотні порушення мови, її експресивної функції, а також порушення природності поведінки в іншому соціумі. Діти, які виховуються в інтернатних закладах, відзначаються відчуженістю у спілкуванні, а то й просто бідністю у засобах спілкування.

Суть у т ому, що діти, які виховуються в сім’ї, прагнуть поділитися своїми переживаннями насамперед з матір’ю, з близькими людьми. Це обумовлює докорінні зміни в їх поведінці залежно від емоціогенної ситуації. У позитивних емоціогенних ситуаціях позитивні емоції посилюються, а у негативних – зникають, що безсумнівно впливає на пізнавальну активність дитини.

Спостережено, що діти з інтернатних закладів гірше володіють операційно – емпіричними навичками у процесі пізнавальної діяльності . на відмінну від ровесників, які проживають у сім’ї, вільно і невимушено користуються речами, як то треба за нормами діти, котрі виховуються в інтернатних закладах, помітно відстань у цьому. Вони важче перебудовують свою поведінку, важче пристосовуються до обставин, мають гірший життєвий досвід.

Важливу роль у розвитку особистості дитини відіграє прищеплення їй культури переживання, вміння співчувати іншій людині. Саме культивація співчуття моральних якостей особливості, які лежать в основі розвитку доброти дитини, її гуманності. Водночас співчуття розглядається і як ініціативне прагнення поділитися власними почуттями з іншими