Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – це окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, котра не перебуває у шлюбі. Така сім’я бере на виховання і спільне проживання не менше п’яти дітей – сиріт чи дітей , позбавлених батьківського піклування.

Виховання в ДБСТ дитини, яка позбавлена можливості перебувати у біологічній родині, спрямована на надання їй можливості в сімейному оточенні засвоїти соціальні правила і норми життя. По суті дитячий будинок сімейного типу – це багатодітна сім’я , в якій поряд із рідними виховуються прийомні діти. Однак, для дитини, яка була позбавлена батьківського піклування і направлена на виховання у ДБСТ, він виконує функції соціального і соціалізую чого інституту. ДБСТ виконує соціальні функції, притаманні кожній сім’ї , в той же час його соціальна сутність набуває специфічного забарвлення стосовно впливу на дітей, які певний час зазнавали сімейної депривації.

У 2001 році за ініціативою Представництва міжнародної благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні із залученням фахівців школи соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» проведена оцінка діяльності ДБСТ з метою вивчення особливостей їх функціонування [40,с.68].

Особлива увага зверталась на такі аспекти:

перше враження, яке справила сім’я, і те, чи змінилося воно на кінець дослідження;

поведінка дітей під час першої зустрічі і впродовж всього перебування дослідників ( були злякані, знервовані, агресивні чи доброзичливі);

легкість встановлення контакту з дітьми ( чи виявляли ініціативу, чи запрошували дослідника до участі в іграх);

чи часто діти посміхаються, плачуть, скаржаться один на одного, підвищують голос у спілкуванні між собою;

чи часто вони звертаються до батьків і з якого приводу, як саме вони це роблять;

чи підвищують батьки голос на дітей, у яких випадках, чи використовують батьки у вихованні методи покарання;

чи є різниця у ставленні до дітей залежно від їхнього походження ( рідні – нерідні) та рівня розвитку ( наявність затримки психічного розвитку) [40,с. 68-69].

На сьогодні в Україні функціонує 106 ДБСТ , в яких виховується 229 дітей. У ході досліджень обстежено 31 ДБСТ у АР Крим, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївська, Одеській, Сумській, Хмельницькій та Чернівецькій областях, а також опитано 114 вчителів.

Найстаріший із обстежених ДБСТ створено дванадцять років тому , 21 ДБСТ функціонує від кількох місяців до двох років. Більшість обстежених ДБСТ розташовані в сільській місцевості, мають власне господарство. Усі обстежені ДБСТ були створені на базі повних сімей. Однак, під час обстеження виявилося, що в 5 випадках діти виховувалися в неповних сім’ях. Батьки, які залишили родину після створення ДБСТ, не змогли пристосуватися до виконання функцій батька – вихователя.

Результати досліджень умов діяльності дитячих будинків сімейного типу засвідчили наявність певних труднощів у матеріальному забезпеченню їх функціонування та існування тенденції до погіршення матеріального становища у будинках, що створені давно. Причинами цього, на думку батьків є: ріст споживчих цін; припинення виплат на

У системі Міністерства охорони здоров’я України функціонує 45 будинків дитини, із них 38 – спеціалізовані, де виховуються діти зі складними вродженими вадами розвитку органів та систем, значними відхиленням у фізичному та нервово – психічному розвитку. До будинків дитини на виховання направляються діти віком від народження до 3-4 років, які залишилися без батьківського піклування, а також із багатодітних сімей та сімей з незадовільними матеріальними та побутовими умовами.

В Україні функціонують дитячі будинки змішаного типу, підпорядковані Міністерству освіти і науки України, де можуть виховуватися діти дошкільного та шкільного віку (від 3-х до 16-127 років).

Створення таких будинків залежить від ставлення місцевої адміністрації до цієї проблеми, наявності матеріальної бази і педагогічного колективу, який може взяти на себе вирішення проблеми поліпшення умов життя дітей – сиріт, і дітей, позбавлених батьківського піклування. Дитячі будинки змішаного типу керуються Положенням про навчально – виховні заклади для дітей – сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, і мають певні переваги у плані виховання таких дітей. У цих закладах дитина виховується досить тривалий час і звикає до встановленого режиму життєдіяльності, до дорослих, які її обслуговують. Дитина не переживає психічного стресу, як це буває у випадку, коли її у 7 років переводять із дошкільного закладу до школи – інтернату.

На початок 2005 р. в Україні діяли 73 дитячих будинки для дітей віком до 7 років і змішаного типу системи Міністерства освіти і науки України, де виховується 4467 дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування [36,с.11].

За останні роки в Україні поширюється нова форма спілки: відкриваються малокомплектні дитячі будинки змішаного типу. Це невеликі дитячі будинки (15-30 дітей), що формуються за різновіковим принципом та за місцем проживання родичів дітей. Найбільша їх кількість знаходиться в Київській, Донецькій, Львівській, Херсонській, Дніпропетровській областях . перевага таких виховних закладів у тому, що вихованці є вихідцями з тієї місцевості, де саме розташований заклад, що полегшує забезпечення захисту їх майнових та житлових прав і зобов’язує місцеві органи виконавчої влади вирішувати долю дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Невелика кількість вихованців дає змогу вихователям працювати індивідуально з кожною дитиною. Окрім того, позитивним є те, що діти навчаються у загальноосвітній школі, а це сприяє засвоєнню більш широкого соціального досвіду у спілкуванні , ніж у