На підставі статті 139 Кодексу про шлюб та сім’ю України , якщо над дітьми, які виховуються в державних дитячих закладах, опікуни й піклувальники з певних причин не призначені, виконання обов’язків опікунів і піклувальників покладаються на ці заклади, передусім – на директора закладу.

На початок 2005 р. за даними Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму в Україні функціонує 91 дитячий будинок сімейного типу у 22 областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. Так у 2003 р. відкрито 11 нових дитячих будинків сімейного типу, серед них перші дитячі будинки у Рівненській і Херсонській областях. Кількість дітей, які виховуються у дитячих будинках, зросла порівняно з 2002р. з 826 до 982 дітей, із них дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування з 662- у 2002 р. до 762 – лише на початок 2005 [41,с.153].

Проте, на жаль, досить гострим є питання про недостатнє матеріально – фінансове забезпечення дитячих будинків сімейного типу, на що постійно нарікають батьки – вихователі. Місцеві органи виконавчої влади фінансують лише витрати на харчування дітей та заробітню плату батьків-вихователів. Усі інші статті витрат, передбачені постановами Кабінету Міністрів України, у більшості випадків взагалі не реалізовуються.

Відповідно до чинного законодавства діяльність дитячих будинків сімейного типу нині належить до компетенції органів у справах сім’ї та молоді. Однак таке перепідпорядкування поки що не проведене у повному обсязі – лише третина ДБСТ підпорядкована органам у справах сім’ї та молоді.

Дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ) почали створюватися в Україні в 1989 році і за цей переор пройшли чималий шлях свого розвитку. По – перше, розроблена законодавча і нормативна база в Україні, які регулюють діяльність ДБСТ; по – друге , здійснено вивчення сучасного вітчизняного досвіду ДБСТ; по-третє, поступово відбувається впровадження досягнень зарубіжної науки і досвіду функціонування ДБСТ.

Діюча сьогодні в Україні система державної опіки над дітьми – сиротами і дітьми, які залишилися без батьківського піклування, функціонує понад 80 років. Створювалась вона за радянських часів і, звичайно, була зорієнтована на колективні форми виховання дітей. Головний принцип розгалуженої мережі інтернатних закладів.

Результати досліджень умов діяльності дитячих будинків сімейного типу засвідчили наявність певних труднощів у матеріальному забезпеченні їх функціонування та існування тенденції до погіршення матеріального становища у будинках, що створені давно. Причинами цього на думку батьків , є: ріст споживчих цін; припинення виплат на дітей по досягненню ними повноліття; затримки у фінансуванні ДБСТ з боку державних органі влади; проблеми зі здоров’я дітей; недостатні норми витрат на одяг, комунальні послуги, продукти харчування тощо [40,с.71].

У роботі з вихованцями ДБСТ привертає увагу психологічний аспект, який передбачає психологічну реабілітацію дітей, що залишились без опіки батьків, їх психологічну адаптацію в нових соціальних умовах, психічний розвиток вихованців дитячого будинку. В цьому плані в умовах дитячого сімейного будинку, помітно стимулюється розвиток емоційної, мотиваційної вольової та інтелектуальної сфери дітей.

Функціонування ДБСТ не лише гарантує створення оптимальних умов для життєдіяльності вихованців, але й для їх розвитку, прогнозування свого майбутнього, проектування життєвих планів. Останнє стосується, перш за все, підлітків, котрі підходять до свого повноліття.

Цікавим підходом у технології організації життєдіяльності дітей у ДБСТ є використання ідей соціального виховання шляхом включення їх у колективні сімейні справи. Це, зокрема, можуть бути:

а) організація діяльності вихованців суспільно – значущих справах ( наприклад: « Очистимо джерело», « Подарунки друзям», « Полікуймо книжку», « Концерт для дитячого садка», «мамин день» тощо);

б) організація діяльності вихованців як суспільно – значущої, цікавої творчої для кожної особистості ( наприклад : « Моя хатинка для птахів», « Подарунок друзям», « Конкурс на найкращий квітник» та ін.);

в) змоделювання самоуправління в ДБСТ на принципах змінності організаторів, що дозволяє включити усіх вихованців в активну діяльність;

г) налагодження таких відносин між кількома ДБСТ, щоб усі були зацікавлені у долі й успіхах кожного члена різних сімей.

Важливою формою виховного процесу в ДБСТ є залучення дітей до роботи по господарству. Процес трудового виховання та розподілу обов’язків у сім’ї є важливим, але інколи проблематичним для дітей, що потрапляють у ДБСТ. Це зумовлено тим, що діти під час перебування в інституційних закладах ідеалізують сім’ю. серед них поширене уявлення, що в майбутній сім’ї їх будуть всі любити, у них буде тато, мама, сестри та брати , багато іграшок, великий і світлий будинок [3,с.74].

Про благополуччя виховання в ДБСТ яскраво свідчить самооцінка його мешканців, яка ілюструє їхнє с самопочуття. Отримані в ході – дослідження результати, свідчать про те, що вихованці ДБСТ високо оцінюють себе, своє самопочуття і своє теперішнє становище, вважають себе щасливими і любимими. Висока самооцінка означає, що діти дуже цінують зміни, які сталися в їх житті з часу, коли вони отримали сім’ю догляд, турботу, любов, а дехто, навіть, дах над головою і можливість забути про голод.

Слід однак зазначити, що емоційний стан дітей у дитячих будинках сімейного типу важко назвати абсолютно благополучним. Більшість з них мають психологічні проблеми, значна кількість дітей перебуває в стані стресу.

Майже у всіх дітей наявні свідчення емоційного неблагополуччя – емоційна напруга ( тривога), про що свідчать результати тесту Люмера. При цьому четверта частина дітей мають високий рівень емоційної напруги. Майже половина дітей перебувають у стані стресу, з них лише одна дитина рідна. Половина дітей мають незадоволені потреби у