самоствердженні, поваги з блоку інших. Близько третини обстежених дітей мають блоковану потребу самореалізації; що спричиняє підвищену дратівливість , невротичні прояви, а також мають знижений фон настрою, дистрес, дезадаптованість, блоковану потребу спонтанності власного «я».
Практика діяльності ДБСТ в Україні та за кордоном свідчить, що така форма сімейного виховання є прийнятною для повноцінного розвитку дітей – сиріт.
ВИСНОВОК ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ
Альтернативні форми опіки мають на меті допомогти дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. До альтернативних форм опіки відносять інститут прийомної сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, інтернатні заклади та багато інших.
Родина- найкраще місце для повноцінного життя та розвитку дитини. Саме сім’я як безпосереднє соціальне оточення має максимальні, порівняно з іншими соціальними інститутами, можливості для поступового залучення особистості до світу соціальних та емоційних цінностей.
Та нажаль соціально-економічна криза в Україні, спричинена періодом трансформації економічної системи, призвела до катастрофічної системи, призвела до катастрофічного погіршення життєвих умов громадян. Унаслідок цього поширилися негативні явища в суспільстві, збільшився тиск на сім’ї. Бідність та соціальний розлад суттєво знизили спроможність батьків опікуватися своїми дітьми.
На сьогоднішній день в Україні діють такі форми вирішення проблем дитини, яка втратила рідну сім’ю, як:
усиновлення;
опіка та піклування;
виховання в дитячому будинку, школі-інтернаті, професійно-технічному виховному закладі;
виховання у дитячому будинку сімейного типу;
інститут прийомної сім’ї.
Можна відмітити, що всі ці форми мають, як позитивні, так і негативні особливості. Можна відмітити, що діти, котрі залишилися без батьківського піклування, переважно потрапляють в інтернатні заклади, перебування в яких призводить до появи депривації та „госпіталізму” („інституційний дефект”, який характеризується психологічною залежністю від інституційної опіки, страхом перед самостійним життям, тривожністю тощо). Також, діти, які виховуються в інтернатних закладах, зазнають різних видівдепривації.
Виховання дитини в ДБСТ, спрямоване на надання їй можливості в сімейному оточенні засвоїти соціальні правила і норми життя. Адже ДБСТ виконує соціальні функції, притаманні кожній сім’ї, в той же час його соціальна сутність набуває специфічного забарвлення.
Важливою проблемою, яку виявлено в результаті досліджень, є перенаселення ДБСТ, що призводить до негативних явищ, перевантаження батьків обов’язками, зменшення їх виховного потенціалу та можливостей дітей до повноцінного і здорового розвитку.
Наступною альтернативною формою опіки є прийомна сім’я. Динамічний розвиток прийомних сімей в Україні складний, поступовий процес, який потребує відповідного науково-методичного забезпечення.
Тільки сім’я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу.
Незаперечним фактом є те, що запровадження інституту прийомної сім’ї значно поліпшить як соціально-правовий, так і морально-психологічний стан дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, сприятиме формуванню їх індивідуальності.
ВИСНОВКИ
Майже три роки в Україні проводиться цілеспрямована робота по створенню нової форми державної опіки- інституту прийомної сім’ї, що надає можливість дітям сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, рости та виховуватися в сім’ї. За роки проведення експеременту з утворення прийомних сімей в окремих регіонах України отримано позитивні результати: відпрацьовані методи підбору та підготовки потенційних батьків; розроблено механізми соціального супроводу і оцінювання ефективності функціонування прийомних сімей; організовані та апробовані тренінги і навчальні курси для підготовки соціальних працівників, які працюють з прийомними сім’ями.
У державах зі стабільним ладом соціальна політика покликана стимулювати різнобічний розвиток людського потенціалу, поширення ефективних засобів і зразків економічної поведінки, розвиток соціальних галузей господарства, зростання якості життя населення й захищеності соціально вразливих прошарків суспільства.
Але під час глибоких соціальних перетворень функції соціальної політики змінюються. По-перше, тим суспільствам, що трансформуються, доводиться не тільки сприяти підвищення людського потенціалу, скільки протистояти його спаду, деградації соціальних галузей економіки, збільшенню знедолених груп і прошарків. Ця особливість соціальної політики в Україні очевидн, хоча вона має більш декларативний характер через відсутність ресурсного забезпечення.
По-друге, до традиційних для всіх держав функцій соціальної політики в Україні додається нова- сприяння збереженню й підвищенню соціально-інноваційного потенціалу суспільства, розширенню соціальної бази реформ, забезпеченню зацікавленої участі громадян у перетворенні та вдосконаленні суспільних відносин.
Що стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються інтернатною системою, то теперішнє їхнє становище не сприяє розвитку у них соціально-інноваційного потенціалу, а навпаки. На жаль, воно змушує цей контингент зайняти місце у групі соціального „дна”, яке є сферою безнадійності, відчуженості від суспільного життя, що загалом спричиняє деградацію особистості. Тобто інтернатна система опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не сприяє, а навпаки, певною мірою гальмує підготовку молоді, яка була б спроможною підтримати й продовжити реформи в Україні. Не можна обминути ще одну проблему: крім загальнодержавної проблеми сирітства наявні персональні проблеми кожної дитини-сироти. І тому, кожну дитину-сироту слід розглядати як окрему людську долю. Діти, що перебувають в інтернатах, мають бажання виховуватися саме в сім’ї. Таких дітей сьогодні, за даними опитування Укоаїнського інституту соціальних досліджень, близько 75% загальної кількості випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Позитивний досвід функціонування прийомних сімей в Україні демонструє ефективність цієї форми державної опіки. Проте незаперечним є той факт, що як й інші соціальні процеси, поширення досвіду інституту прийомних сімей потребує цілеспрямованої професійної діяльності та поінформованості відповідних категорій державних службовців. Без глибокого розуміння всіх процесів, що відбуваються під час трансформування системи опіки, та проблем, які виникають, неможливе подальше поширення цієї форми опіки.
ДОДАТОК А
ДОДАТОК Б
Державні заклади опіки дітей в Україні
Діти, які потрапляють до державних закладів опіки |
Причини, які призводять до влаштування дитини в державні заклади опіки
Біологічні сироти | Смерть чи загибель батьків
Діти, від яких відмовилися батьки | Відмова матері від позашлюбної