усиновлення ( удочеріння);

передачу їх під опіку ( піклування);

виховання в сім’ях громадян України;

повне державне утримання у навчально-виховних закладах.

Усиновлення ( удочеріння) є найбільш прийнятою й сприятливою формою виховання дітей, котрі залишилися без піклування батьків. При чому у правовому відношенні така дитина повністю прирівнюється до рідних дітей і має в особі батьків-усиновителів рідну сім’ю (додаток А).

На сьогодні в Україні проводиться централізований обмін дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Законодавчо визначено як обов’язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, надавати інформацію про вихованців, які залишилися без опіки та піклування щодо можливості усиновлення таких дітей, передачі їх під опіку чи на виховання у сім’ї громадян.

Справами з питань усиновлення дітей займаються відділи освіти. Органи опіки й піклування, отримавши інформацію про дитину, яка позбавлена батьківського піклування, негайно проводить обстеження і за умови виявлення факту відсутності батьків дитини та до вирішення питання про призначення опікуна чим піклувальника забезпечують її тимчасове влаштування. Керівники закладу, де тимчасово перебуває, утримується або виховується дитина, у тижневий термін із дня, коли їм стало відомо, що вона залишилась без піклування батьків, повідомляють про це відділи освіти.

Протягом лише 2003 р. усиновлено 6767 дітей, в тому числі 2333 дитини – сироти і дитини, позбавлених батьківського піклування, 3316 дітей усиновлено одним із подружжів коли один із батьків рідний, 1118 дітей – іноземцями. Скасовано 76 рішень суду щодо усиновлення. Основні причини скасування – економічні проблеми, психологічна несумісність між усиновленими й усиновителями, погіршення стану здоров’я дітей [41,с.153].

Опіка установлюється над дітьми, які не досягли п’ятнадцяти років; піклування над дітьми – віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років. Опікуни, як правило, вибираються із осіб, близьких підопічному, що передбачає збереження родинних зв’язків між дитиною й опікуном.

В Україні щороку оформлюється опіка ( піклування) на 43 тис. дітей, разом із тим знімається з обліку 10 тис. дітей. Причини заняття опіки (піклування) такі: досягнення дитиною повноліття, повернення до батьків, влаштування у державні навчально – виховні заклади, влаштування у професійно-технічні училища та вищі навчальні заклади на повне державне забезпечення [41,с.156].

За станом на 1 січня 2005 року, в Україні під опікою ( піклуванням) перебувало 59527 дітей та підлітків, із них одержували державну допомогу 14926, тобто лише кожен четвертий.

В Україні функціонує державна система соціально-виховних інститутів, завданням яких є забезпечення оптимальних умов життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до їхнього віку та стану здоров’я . Державні установи, що опікується цими проблемами, підпорядковані Міністерству освіти і науки України , Міністерству охорони здоров’я України, Міністерству праці та соціальної політики Україні[24,с. 29].

Так, для утримання дітей віком від народження до трьох років функціонують будинки дитини, що підпорядковуються Міністерству охорони здоров’я України. Працівники будинку дитини дбають про збереження життя дітей, які залишилися без батьківської опіки.

Дитина-сирота, за законом України «Про охорону дитинства» - це дитина в якої померли чи загинули батьки. Проте останнім часом в Україні набуло поширення явища соціального сирітства, яке зумовлене ухилянням або усуненням батьків від своїх обов’язків щодо неповнолітньої дитини. Соціальні сироти в Україні – це діти, батьки яких за рішенням суду позбавлення батьківських прав, перебувають на лікуванні або в установах відбуття покарання , а також діти, які при живих батьках, не позбавлених батьківських прав, страждають через відсутність батьківського піклування [ 8,с. 28].

Українське законодавство також визначає дану групу дітей як діти позбавлені батьківського піклування. До них належать ті, хто залишився без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав.

Ще одна вразлива група дітей – це безпритульні діти. Тобто діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю, або дитячі заклади, де вони виховувались і не мають певного місця проживання [ 12,с.29]. Таких дітей часто називають «дітьми вулиці».

У науковій літературі до причин залишення дітей без батьківського піклування відносяться : соціально-економічні ( економічна криза, безробіття, голод, еміграція) та соціально-психологічні причини (здебільшого чисельності розлучень, втрата одного з батьків, погіршення клімату в родині через брутальне ставлення батьків до дітей, фізичне покарання) [35,с. 95].

1.2. Соціально-психологічні особливості розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Розвиток дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, залежить від ряду зовнішніх чинників (або їхньої відсутності), що впливає на психічний , особистісний, фізіологічний розвиток таких дітей.

Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім’ї, є психічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовольнити основні(життєві) психічні потреби в достатній мірі та на протязі достатнього часу. До основних життєвих потреб можна віднести потреби в різноплановому і розвиваючому оточенні, в емоційних зв’язках, перш за все з матір’ю, батьком та близькими людьми, які мають їх забезпечити; наявність затишку для дитини, відчуття комфорту, захищеності, довіри, відчуття постійності та доброзичливості оточуючого середовища, що потім сприяє здатності до самореалізації. Психічна депривація розрізняється за формами прояву стосовно того, яких саме життєво необхідних факторів позбавлена дитина. Діти, позбавлені батьківського піклування, можуть одночасно переживати кілька видів деприваційних впливів, чим і зумовлюється їхній подальший розвиток як в психофізіологічному, так і в особистісному напрямках[3,с.52-55].

Наслідки психічної деривації проявляються в непристосованості дитини чи молодої людини до соціально визначених норм життя та розвитку. Негативний вплив доприваційних умов розвитку залежить від віку дитини – чим менша дитина, а отже більш безпорадна, більш залежна від умов перебування, тим він інтенсивніший [9,с.10].

Надзвичайним