Розвиток дітей, які виховувалися поза сім’єю, свідчить не про збочення в розвитку особистості, а про формування принципово інших механізмів її активності, її входження в суспільне соціальне оточення. Внаслідок неминучих втрат у житті дітей-сиріт виробляється механізм захисту від душевного болю – байдужості та черствості.

Вивчення фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, що проживають в державних закладах (інтернатах, притулках) демонструє суттєве зниження їхніх антропометричних показників та наявність порушень трьох груп: адаптаційних, психічного розвитку, супровідних психічних захворювань.

Адаптаційні розлади у дітей-сиріт проявляються на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному,соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово-психічного реагування: сомато-вегетативному, психомоторному та емоційно-ідеаторному. Розлади адаптації у «дітей без сім’ї» А. Голік об’єднує групи, з найбільш представленими поведінковими розладами: агресивні, регресивні, психопатоподібні прояви, що зустрічаються частіше у дітей-сиріт, ніж у соціальних сиріт; та менш представленими: психосоматичні – порушення сну, головні, серцеві болі, дискінезія жовчовивідних шляхів, тривожно – депресивні – проявляються без спеціальної терапії через 1-5 місяців, а також випадки швидкої адаптації, що супроводжуються байдужими ставленням дітей до власної долі [9,с.12-13].

У кожному конкретному випадку симптоматика дітей, позбавлених батьківської опіки, має різні якісні характеристики, які зумовлюються, в першу чергу, причиною самого сирітства, наявними індивідуальним резервом дитини, тим, у якому віці дитина потрапила у сирітський заклад, та особливостями струс-фактора, що в ситуації біологічного сирітства виступає як «гострий», а в ситуації соціального сирітства – хронічним чинником.

Отже, явище сирітства та втрата дітьми батьківської опіки розглядається як багатосторонній фактор ризику виникнення детермінант психопатологічного розвитку особистості дитини, що є найбільш травмуючим для дитини в ранній період її розвитку.

Вивчення особливостей фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківської опіки, які проживають в інтернатах і притулках, вказує на істотне зниження астрометричних показників та наявність порушень трьох груп: адаптаційна, психічного розвитку, супровідних психічних захворювань.

Досвід показує, що сильним травмуючим фактором для дітей є втрата батьків, позбавлення опіки близьких, розміщення в інтернатні установи, притулки [2,с.8].

За таких ситуацій психологи пропонують такі етапи ресоціалізації дітей, які не мають достатньої батьківської опіки: 1 етап – вирішення соціальних і юридичних питань – вилучення дітей із несприятливих умов життя, ослаблення дії патологічних факторів соціального оточення; 2 етап – проведення психодіагностики, розробка і реалізація програми психотерапії; психолого – педагогічної корекції, обґрунтування адекватної навчально – виховної програми; 3 етап – відтворення і компенсація соціальних зв’язків дитини та здійснення соціально-психологічного моніторингу стану дитини[39,с.11].

Розвиток дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської турботи, залежить від ряду чинників (або їхньої відсутності), що впливає на психічний, особистісний, фізіологічний розвиток таких дітей.

Зовнішні чинники.

1. Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім’ї, є психологічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовольнити основні (життєві) психічні потреби в різноплановому й розвиваючому оточенні, в емоційних зв’язках, перш за все з матір’ю, батьком та близькими людьми, які мають їх забезпечити.

Наслідки психічної депривації виявляються в непристосованості дитини чи молодої людини до соціально визначених норм життя та розвитку. Негативний вплив деприваційних умов розвитку залежить від віку дитини – чим менша дитина, а отже більш безпорадна, більш залежна від умов перебування , тим вона інтенсивніша [ 47,с.280].

2. У соціальному оточенні дітей виділяються також чинники, вплив яких на фізичний та психічний розвиток дитини може створити передумови для деприваційних проявів, це проживання дітей у сім’ях з низьким соціальним статутом та культурним рівнем, в багатодітних сім’ях; спілкування з батьками та родичами, які мають проблеми психічного та фізичного розвитку; проблемність стосунків батьків та дітей у сім’ї, тривале перебування дитини в сирітській установі.

3. Надзвичайним випадком депривації є таке явище, як госпіталізм ( погіршення стану здоров’я дитини як наслідок тривалого перебування в лікувальних установах), що виникає, коли дитина ще немовлям ( як правило, в період між 6-11 місяцями й до 2-х років) втрачає вже налагоджені близькі зв’язки з матір’ю або особою, яка її заступає.

Перша стадія прояву госпіталізму характеризується яскраво вираженим протестом: криком, агресивними спробами вирватися з несприятливої ситуації. Але через кілька годин , можливо, і днів, дитина заспокоюється, вона ніби втрачає надію в результативність своїх зусиль. У цей період може виникнути аутоеротична активність ( ссання пальця, мастурбація, розгойдування тіла) , що є виявом намагань самої дитини розширити поле сенсорної стимуляції без допомоги дорослого. Далі порушується життєдіяльність основних життєвих систем – травлення, дихання, функціонування шкіряних покривів та основних органів, що робить їх вразливими до інфекцій, якщо вчасно їй не допомогти, то процес стає незворотним – розвивається синдром госпіталізму, що в крайніх випадках закінчується смертю.

Якщо дитині вдалося вижити, то на третій стадії починається процес відтворення стосунків з оточуючими. Але дитина вже « психологічно відмовилася» від материнської любові. У цей момент вона може відреагувати на повернення матері безпристрасним, нехтуючим ставленням, навіть презирством.

4. Тривога, нудьга, депресія, а також агресія – все це спроби дитини відновити емоційні контакти з близькою людиною. Чим швидше це відбувається, тим меншою мірою порушується її розвиток.

5. Дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що є характерним для вихованців інтернатних установ.

У вихованців інтернатних закладів дослідники спостерігають формування особистості з недорозвиненим