Соціальні працівники мають підготувати дитину до переходу в нову родину.

Вибір практичних методів роботи з дітьми-сиротами залежить від таких чинників, як: вік дітей, форми виховання дітей, осіб та організацій, які працюють з цією групою дітей.

Дуже необхідною і продуктивною є така форма роботи, як соціальний супровід.

За Законом України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю „соціальний супровід- це” робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомог та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення їх соціального статусу.

Дитина-сирота- це особливий світ, індивідуальний і неповторний, до якого необхідно знайти ключ, щоб відкрити неприступність і страх, щоб дати дитині надію на краще, і допомогти в здійсненні цієї надії.

Соціальний працівник виступає посередником, завдання якого допомогти дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківської опіки, знайти себе у цьому жорстокому, лицемірному світі, осмислити свою потрібність для суспільства, знайти найоптимальніші шляхи вирішення проблем.

РОЗДІЛ ІІІ. АЛЬТЕРНАТИВНІ ФОРМИ ОПІКИ ДІТЕЙ – СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ЯКІ ЗАЛИШИЛИСЯ БЕЗ ПІКЛУВАННЯ БАТЬКІВ.

3.1. Прийомна сім’я як форма сімейної опіки дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Прийомна сім’я - це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сімї не повинна становити більше п’яти осіб [ 9,с.40].

Прийомна сім’я є формою державної опіки над дітьми- сиротами й дітьми, позбавленими батьківського піклування, коли частину функцій – матеріальне забезпечення утримання дітей, оплату праці прийомних батькам , методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини – держава залишає за собою. Основна мета прийомної сім’ї – тимчасове утримання та виховання дитини, яка приходить у сім’ю з дитячого інституційного закладу, з кризової сім’ї, з притулку або медичної установи. Інститут прийомної сім’ї принципово відрізняється від усиновлення, опіки родичів та опіки над дітьми у дитячих будинках сімейного типу.

«Сім’я всиновлювачів на відміну від прийомної сім’ї формально стає рідною сім’єю для всиновленої дитини. Всиновлювачі (котрих також називають прийомними батьками, що іноді призводить до плутанини у поняттях) стосовно всиновленої дитини мають всі права і обов’язки, як і батьки кровних дітей. Те ж саме стосується й усиновлених дітей. Відносно своїх батьків вони мають такі ж саме права, як і рідні діти» [32,с.38].

Всиновлена дитина вже немає статусу сироти, на неї не поширюються певні пільги. Усиновити можна дитину, у якої немає рідних батьків або вони офіційно від неї відмовились, чи були позбавленні батьківських прав. Дитину, яку підкинули або у неї є один із родичів ва, не позбавлений батьківських прав, не може бути всиновлена[33,с.15].

Прийомна сім’я – зовсім інша форма опіки. До неї може бути влаштована дитина, у якої є батьки , але вони з певних причин не ва змозі її виховувати. У прийомній сім’ї можуть виховуватися діти, батьки яких не позбавленні батьківських прав, але протягом деякого часу не спроможні виховувати своїх дітей у зв’язку з хворобою, перебуванням у місцях позбавлення волі тощо. Уже сьогодні в Україні є сім’ї, де виховуються діти, батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі. За сприятливих обставин, після повернення батьків, наприклад, із місць позбавлення волі діти можуть повернутися в рідну сім’ю. Під час перебування дитини у прийомній сім’ї держава виконує функції піклувальника через соціальних працівників і працівників органів опіки. Держава не тільки фінансує, а й контролює утримання й виховання дитини у прийомній сім’ї, надає допомогу, спрямовану на її розвиток і соціалізацію, організує соціальний супровід прийомної сім’ї й дитини. За дитиною – сиротою й дитиною , позбавленою батьківського піклування, що потрапила у прийомну сім’ю , зберігається статус дитини – сироти і всі пільги, якими вона має правло користуватися.

Від дитячих будинків сімейного типу прийомні сім’ї відрізняються у багатьох відношеннях, зокрема чисельністю дітей.

У прийомних сім’ях загальна кількість дітей(рідних і прийомних) не повинна перевищувати п’яти осіб. Передбачається, що батьки можуть працювати, вони не обов’язково мають бути професійними педагогами, тобто це сім’я , яка досить типова для нашого суспільства. Дитячі будинки сімейного типу більше нагадують міні – інтернати, оскільки кількість дітей у таких сім’ях здебільшого становить 15-20 осіб.

У більшості країн функції соціальних працівників розподіляються між різними фахівцями. Так, наприклад, у Великобританії один соціальний працівник рекрутує й готує прийомні сім’ї , інший добирає й супроводжує дитину, забезпечуючи збереження її прав; третій – працює з кровною сім’єю, четвертий – здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї.

Знання прийомних батьків та соціальних працівників специфіки функціонування прийомних сімей сприятимуть передбаченню та попередженню можливих стресових ситуацій в прийомній сім’ї та особистісний самореалізації прийомних батьків і дитини [9,с.25].

Законодавче поле опіки над дитиною, служби, що вирішують питання соціального захисту дітей, у різних країнах мають різну структуру та історію, хоча у практиці функціонування самої прийомної сімї, як виявилось, є багато спільних рис і підходів, спільний елемент – відповідальність державних структур на різни х рівнях за вирішення долі дитини в її інтересах. Не відрізняються у багатьох країнах підходи щодо рекрутування, критеріїв підбору, тренінгу та соціального супроводу, оцінки діяльності прийомних сімей.

Це підтверджує