Законодавче поле функціонування прийомних сімей в Україні на даний момент принципово відрізняється від ситуації в інших країнах передусім своєю недосконалістю: офіційно не визначені стандарти підготовки прийомних батьків; зміст соціального супроводу; права та обов’язки соціальних працівників; форми оцінювання ефективності розвитку й виховання дітей. За даними ООН( ЮНІСЕФ у країнах Східної Європи визнано за необхідне розвивати інститут прийомної сім’ї. у деяких із них (Угорщина, Словаччина, Чехія, Румунія) уже прийняті відповідні зміни до законодавства, створено служби підтримки функціонування прийомної сім’ї.

В Україні тільки формується громадська думка стосовно підтримки інституту прийомної сім’ї. виховання дитини у прийомній сім’ї дає можливість зберегти для неї найголовніший соціалізований чинник – сімейний. Це дозволить дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, пройти процес соціалізації у нормальних сімейних умовах, сформувати навички життя на прикладі членів родини, не почувати себе «вигнанцями» у суспільстві.

Статусні характеристики прийомних дітей, влаштованих у прийомні сімї, були різними, що свідчило, в першу чергу , про їх різний індивідуальний досвід:

сироти – 10%;

напівсироти – 35%;

підкидьки – 17%;

соціальні сироти – 38% [9,с.17].

Відповідно до міжнародної практики прийомні сім’ї класифікуються за такою ознакою:

вік прийомної дитини;

термін перебування дитини в прийомній сім’ї;

кількості прийомних дітей;

складність випадку.

За ознакою вік дитини прийомні сім’ї спеціалізуються на вихованні дітей:

раннього віку ( до 3-х років);

дошкільного шкільного віку ( від 7 до 12 років);

старшого шкільного віку ( від 11 до 18 років).

За ознакою термін перебування дитини в сім’ї можна виділити:

прийомні сім’ї невідкладного влаштування ( дитина влаштовується у прийомну сім’ю негайно за наявності надзвичайних обставин);

прийомна сім’я тимчасового влаштування ( дитина влаштовується на певний термін).

довготривалого перебування ( дитина влаштовується в прийомну сім’ю до досягнення нею повноліття);

перехідного поселення ( досвідчена прийомна сім’я бере на виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і пошуку прийомної сім’ї довготривалого перебування).

Влаштування дитини в прийомну сім’ю передбачає три діагностичних етапи:

1. Визначення факторів ризику дитини, тобто соціально – психологічних особливостей її розвитку;

2. Уточнення необхідного ступеня готовності сім’ї до прийняття конкретної дитини.

3. Проведення взаємодобору прийомної сім’ї та дитини [9,с.23].

Динамічний розвиток прийомних сімей в Україні – складний, поступовий процес, який потребує відповідального пошуково методичного забезпечення. З одного боку, необхідне подальше вдосконалення технології створення прийомних сімей: від процесу пошуку потенційних прийомних батьків до прийняття рішення про передачу дитини на виховання. З другого боку, прийомним батькам часто потрібна допомога у їхній роботі [32,с.5].

Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім’ї призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому ефективне функціонування прийомної сім’ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки [32,с.30].

Процес надання підтримки прийомним сім’ям здійснюється шляхом соціального супроводу.

Учасниками супроводу прийомних сімей є:

представники органів державної влади;

соціальні працівники;

прийомні батьки та їхні діти;

прийомні діти;

біологічні батьки прийомних дітей;

залучені спеціалісти;

супервізор.

Важливими організаційними заходами з підтримки прийомних сімей та прийомних дітей є:

аналіз дотримання державних гарантій прийомним сімей та забезпечення прав прийомних дітей;

щорічний огляд функціонування сім’ї та розвитку прийомної дитини;

організація заходів щодо надання благодійної допомоги прийомним сім’ям;

сприяння розвитку груп взаємодопомоги прийомних батьків;

організація навчання членів прийомних сімей.

Соціальний супровід прийомних дітей – вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки , реабілітації та соціалізації прийомних дітей [32,с.31].

«Соціальний супровід – це цілеспрямована діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників) по створенню необхідних умов для оптимального функціонування прийомної сім’ї і розвитку дитини» [36,с.7].

За своїм змістом соціальний супровід виходить за межі індивідуальної або групової соціальної роботи. Певною мірою методика соціального супроводу схожа з методом довготермінового ведення випадку стосовно конкретної сім’ї.

У системі функціонування інституту прийомних сімей основне місце займають, як уже зазначалося, соціальна служба та її фахівці, які забезпечують такі фази роботи з прийомними сім’ями:

- відбір сімей;

- оцінка потенційних прийомних батьків;

- затвердження кандидатів.

До осіб, які є потенційними прийомними батьками, висуваються певні медико – педагогічні вимоги, які певною мірою можна розглядати як гарантію створення у родині необхідних умов повноцінного виховання та розвитку прийомної дитини. Кандидатура батьків розглядається експертними комісіями при органах опіки та піклування до складу яких входять психологи, педагоги, працівники освіти, органів опіки та піклування.

Фінансування на утримання дітей у прийомній сім’ї гарантоване державою. Воно здійснюється за рахунок місцевого бюджету [1,с. 74].

Згідно із змінами , внесеними у Положення про прийомну сім’ю та дитячий будинок сімейного типу, організацією створення забезпечення діяльності цих форм влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в регіонах покладено на центри соціальних служб для сім’ї , дітей та молоді та служби у справах неповнолітніх [16,с.100].

Інститут прийомної сім’ї розрахований також на тимчасову опіку над дітьми ( на короткий, обумовлений термін – від кількох тижнів до двох – трьох років, доки батьки перебувають в ув’язнення, на лікуванні тощо). Така форма опікування дає змогу здійснювати соціальний захист інтересів і прав дитини, яка тимчасово позбавлена батьківської опіки, порівняно з опікою, що, як правило, встановлюється до повноліття дитини [1,с.74].

Звичайно, інститут прийомних сімей має на шляху свого розвитку безліч проблем. Основні з них можна згрупувати так:

1. Організаційні : виникають через невизначеність розмежування відповідальності місцевих виконавчих органів та прийомних сімей у цьому питанні, відсутність чітких обов’язків кожного. Необхідно розробити єдину державну політику щодо створення нових форм сімейної опіки та їх запровадження; не можна допускати, щоб через матеріальні проблеми окремих