Реферат на тему:

Державна контрольно-ревізійна служба та її функції

в господарському контексті та взаємодія з іншими контрольними органами

В умовах переходу України до ринкової економіки потрібне ефективне державне управління, важливе місце в якому займає фінансовий контроль.

З огляду на актуальність державного управління, викликану незабезпеченістю економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів, провідна роль у регулюванні їх потоків, раціональному і ефективному використанні належить системі державного фінансового контролю, до якої відносять Рахункову палату, органи державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, державної податкової служби, державної митної служби та деякі інші.

Найважливішою функцією державного фінансового контролю є і надалі залишатиметься обслуговування процесу формування та використання фондів державних фінансових ресурсів, серед яких головним інструментом реалізації державної політики в будь-якій країні є бюджет. Забезпечення в Україні контролю в частині ефективного і цільового використання бюджетних коштів покладено на органи державної контрольно-ревізійної служби.

ДКРС - є одним із найважливіших контролюючих органів в державі, від роботи якого в значній мірі залежить фінансова безпека держави. Тому дослідження проблем, пов’язаних з роллю, функціями, завданнями ДКРС, розвитком служби є актуальним на сьогодні.

В останні роки увага фінансистів була в більшій мірі спрямована на розробку проблем формування і розвитку незалежного аудиторського фінансового контролю і дуже мало уваги приділялося державному фінансовому контролю.

Пояснити це можна тим, що процеси роздержавлення, приватизації, відродження відносин приватної власності, звичайно, потребують розвитку такої форми контролю. А оскільки значення державних фінансів у країнах з розвинутою ринковою економікою зростає й далі, то разом із цим розвивається і вдосконалюється механізм управління державними коштами й контролю за їх використанням. Важлива роль у процесі державного регулювання відводиться державній контрольно-ревізійній службі в Україні (далі -ДКРС), яка є невід’ємною складовою системи її фінансової безпеки.

Фінансову безпеку будь-якої держави визначає насамперед її фінансова незалежність. При цьому, за О.Барановським, рівень фінансової безпеки зумовлений щонайменше 12 факторами, чільне місце серед яких посідають бюджетна безпека і боротьба з фінансовими злочинами.

Будь-який із зазначених у таблиці 1 факторів при відхиленні за оптимальні межі може призвести до порушення фінансової безпеки держави(спад виробництва, збільшення дефіциту державного бюджету, ігнорування інтересів власних товаровиробників, зростання інфляції, тінізація, криміналізація економіки тощо), а в кінцевому результаті - до зростання залежності держави від впливу зовнішніх і внутрішніх детермінантів, дії яких не завжди спрямовані в інтересах більшості її населення. Водночас тривале порушення фінансової безпеки створює передумови щодо порушення економічної і навіть національної безпеки держави.

Для нормального функціонування державного устрою дуже важливо, щоб органи управління державою своєчасно і повно виявляли проблеми суспільного життя, що може мати вирішальне значення для удосконалення законодавчих актів, а через їх реалізацію-для гарантування фінансової безпеки країни.

Таким чином, невід’ємним складником управління державою є контроль, який дає змогу не лише виявити, а й запобігати помилкам і хибам в роботі, шукати нові резерви та можливості.

Методологічно сутність фінансового контролю, як поняття, зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблеми, змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів по їх розв’язанню, усуненню порушень і попередженню їх в подальшому.

Також дуже важливим є управлінський аспект, згідно з яким контроль можна трактувати як функцію, підсистему та елемент процесу менеджменту в фінансовому секторі народного господарства. Водночас навіть найпростіший підхід повинен передбачати розгляд контролю як системи, якою є контролюючі суб’єкти, підконтрольні об’єкти та контрольні дії.

Ефективність контролю залежить від повноти виконання контролюючими суб’єктами певних основних вимог. Зокрема, контроль повинен:

- здійснюватись безперервно, регулярно і систематично;

- бути своєчасним за терміном здійснення і повним в охопленні об’єкта контролю;

- бути оперативним, дійовим та гласним;

- мати загальний характер-кожний керівник повинен здійснювати контроль та вважати його невід’ємною частиною своїх посадових обов’язків;

- форми і методи контролю повинні мати різнобічний характер.

З огляду на Конституцію України, суб’єкти контролю можна умовно поділити на дві підсистеми за ознаками ініціювання і здійснення контролю.

До контролюючих суб’єктів першої підсистеми належать громадяни України, Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади, Конституційний та інші суди, органи прокуратури, органи місцевого самоврядування, політичні і громадські організації, засоби масової інформації. Особливість їх полягає в тому, що зазначені суб’єкти є як ініціаторами, так і виконавцями контролю. При цьому здійснення специфічних контрольних повноважень ними делегується певним підпорядкованим структурам. Наприклад, функції по здійсненню постійного контролю за використанням коштів державного бюджету Верховна Рада делегувала Рахунковій палаті. Міністерство фінансів, у свою чергу, делегувало функції з контролю за використанням коштів державного і місцевих бюджетів, позабюджетних фондів та валютних кредитів державній контрольно-ревізійній службі, з оперативного управління видатками державного бюджету-державному казначейству. Функції щодо здійснення фіскального контролю за діяльністю платників податків і забезпеченню виконання дохідної частини державного бюджету главою держави покладено на державну податкову службу.

В цілому органи контролю, яким нормативно-правовими актами, прийнятими переважно суб’єктами контролю першої підсистеми, делеговано функції по здійсненню постійного контролю у сфері фінансів, належать до суб’єктів контролю другої підсистеми і становлять її важливу центральну частину. Відмінність цих суб’єктів полягає в тому, що за результатами їх роботи управлінські рішення переважно приймають суб’єкти контролю першої підсистеми(тобто центральні органи влади).

До другої підсистеми також відносяться контролюючі органи і особи підприємств, установ і організацій. Це-керівники, головні бухгалтери та інші посадові особи і ревізійні комітети та органи відомчого контролю суб’єктів господарювання, на яких згідно з чинним законодавством покладено обов’язки по здійсненню відомчого контролю.

До останньої, третьої, групи контролюючих органів другої підсистеми