У процесі НК виділяють п'ять основних елементів:

1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її).

2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксова-на наукова інформація, закодована певним чином за допо-могою символів, знаків, кодів).

3) канал (спосіб передачі наукової інформації).

4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій при-значена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реа-гує на неї).

5) зворотний зв'язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.

Елементарна модель наукової комунікації подана на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Модель наукової комунікації

Вивчення комунікаційних процесів та інформаційних по-токів у науковій галузі здійснюють фахівці в галузі науко-вих комунікацій і бібліометрії. Бібліометрія — наукова дис-ципліна, яка використовує статистичні методи для аналізу наукової літератури з метою виявлення тенденцій розвитку предметних галузей, особливостей авторства і взаємного вили-ву публікацій. Бібліометричні зв'язки, такі як цитування, взаємне цитування і взаємні посилання, авторське співциту-вання і колективне авторство, забезпечують документне підтвердження комунікацій у межах наукових галузей і між ними.

Наукова комунікація починається з комуніканта, який генерує наукову ідею чи концепцію. Це можуть бути як окремі вчені, так і колективи авторів, такі як дослідницькі групи, наукові школи, установи, інститути, регіони чи країни. За-лежно від наукового статусу установи, наявності наукового ступеня, вченого звання, кількості публікацій, стажу науко-вої роботи визначається науковий статус комуніканта, рівень його впливу на НК. Особливу роль у комунікації відіграють видатні вчені.

Сформулювавши наукову ідею, автор безпосередньо ділить-ся нею з колегами, науковим керівником, котрі допомагають визначити подальший напрям її розвитку. Потім інформа-ція поширюється серед широкого кола фахівців у формі нау-кової доповіді (повідомлення) на конференціях, симпозіумах, оформляється у вигляді наукового звіту, препринта чи статті (в письмовому чи електронному вигляді).

Документована і (або) недокументована наукова інформа-ція — це те, що передається, тобто комунікат. Наукові по-відомлення найчастіше передаються за допомогою мови, зоб-ражень, дії. Зображення використовують як доповнення до мовних комунікацій (графіки, плакати). Дії підтверджують словесні висновки науковця.

Найчастіше інформація передається за допомогою мови — природної (мова людського спілкування) чи штучної (мова машинного програмування). Комунікант кодує інформацію за допомогою знаків, символів кодів, а реципієнт декодує (роз-шифровує, перекладає) інформацію. Наукова комунікація відбувається лише за умови, що мова наукового повідомлен-ня зрозуміла реципієнту. Часто дослідники не можуть вико-ристати іншомовну публікацію, не володіючи відповідною мовою. Читацька аудиторія буває досить обмеженою, якщо праці видаються недостатньо поширеною мовою. У цьому випадку допомагають переклади.

Між комунікантом та реципієнтом встановлюється ка-нал комунікації, без якого неможливий зв'язок (спосіб об-міну, передачі інформації). Це — зустрічі, конференції, радіо, телебачення, Іпіегпеі, видавництво, редакція журналу, бібліо-тека та інші канали, що забезпечують можливість безпосе-редньої чи опосередкованої наукової комунікації.

Наукова комунікація функціонує ефективно за умови існу-вання зворотного зв'язку — реакції реципієнта на отрима-не повідомлення. Інтерес до повідомлення залежить від бага-тьох чинників: мають значення зміст проблеми, наукової ідеї, доступність інформації, місце, час видання, тираж журналу (монографії), мова, рівень і стиль публікації. Проявами зво-ротного зв'язку реципієнта можуть бути цитування, поси-лання, відгук, рецензія, написання огляду, реферату, статті, включення ідей автора у відповідну дисципліну як базове знання та ін.

Одним з основних показників значення наукового резуль-тату є індекс цитування, який визначає кількість посилань на ту чи іншу статтю, автора, журнал, установу, країну. Чим вищий цей показник, тим авторитетнішим є автор, тим ви-щий його науковий рейтинг. Посилання свідчать про рівень поширення ідеї, її наукове і практичне значення, зростання людських знань, реальне здійснення наукової комунікації.

Є багато підходів до класифікації наукової комунікації, її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками нау-кової школи) та ін. Однак найпоширенішим є поділ науко-вих комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв'язок.

Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними — від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюєть-ся формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визна-чається кількістю та якістю опублікованих наукових резуль-татів.

Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отриму-вачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, теле-фонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визна-чається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевид-ними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження.

Документна НК — комунікація, опосередкована науко-вим документом, побудована на обміні документованою інфор-мацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий до-кумент — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науков-цями до публікації пам'яток культури, історичних