В чому зміст нашого первородного гріха, як трактує С.М. Лазарєв. Чоловік і жінка бігають голі по лісовій галявині, поїли щось, потім почали стидатися, а потім ще й согрішили. Правда, дякуючи цьому, ми всі з вами на грішній Землі живемо, і всі ми винні перед Богом уже з народження.

Людина перебувала в раю і була без гріха, поки не скуштувала плоди пізнання, плоди добра і зла, тобто людина скуштувала плід розуму, свідомості. Свідомість сформувалась, виділилась з любові, і в ній оформились розум, простір і матерія. З’явилось особисте, індивідуальне “я” і це “я” стало порівнювати, оцінювати, аналізувати. З’явилась соромливість, як результат оцінки ситуації. Людське “я” стало працювати на себе. З’явилася можливість пізнання, свідомість зробити самоціллю. Людське вичленилося з Божественного. І це дало різке прискорення розвитку, але одночасно – спокусу головною метою зробити свідомість, а не любов. Наше почуття любові завжди має два прошарки – Божественний і людський. Через сексуальний потяг, бажання розмножуватися ми одержуємо сильний імпульс до розвитку всього людського і живого. Але якщо в цьому імпульсі людська насолода стає головною, то настає сильний ривок в користь свідомості, а не любові, тобто невірне відношення до своїх сексуальних почуттів може непомітно і швидко зробити нас рабами всього людського. І тоді любов Божественна витісняється любов’ю людською, з ревністю, страхом, ненавистю і презирством.

Говорячи простою мовою: коли людина не мала індивідуальної свідомості, любов для неї завжди була важливішою, людське не закривало Божественне. Чим далі людина іде в розвитку, тим краще стає її тіло, її дух і душа. І тим більша спокуса орієнтуватися на вищі людські цінності як на первинні. І подолання в кожному з нас первородного гріха є подолання підвищеної орієнтації на простір, час і матерію, на свідомість, на вищі людські цінності. І це можливе при безперервному прагненні до любові і до Бога. Повинна проводитися постійна робота з збереження і збільшення любові.

По Біблії, в історії нашого світу є два головних гріха. Один гріх – це гріх Адама і Єви, другий – це гріх, здійснений ангелом, що перетворився в диявола, тобто це гріх уже всього Всесвіту. Дияволом став найрозумніший і талановитий ангел, тобто той, у якого свідомість була розвинена більше, ніж у інших.

Ми всі носимо в собі першопричину. І в основі свідомості лежить любов. І поки ангел відчував свою єдність з Богом, він був ангелом. Але потім розум вирішив відділитися від любові, і ангел оголосив себе Богом, тобто Богом він назвав своє вторинне “я”, свої здібності, свій інтелект.

Дерево, котре позбавлене свого коріння, спочатку чорніє, а потім розпадається. Так що дияволізм – це не особистість, а тенденція до помилкового розвитку. Як би не возвеличено було людське, воно завжди буде вторинним у відношенні до любові.

Переважно найбільші духовні досягнення були зв’язані з релігійним пізнанням світу. В буддизмі, наприклад, досягнення стану Будди є подолання залежності від всіх форм свідомості. Це дає відчуття щастя. Це і є відчуття Божественного в нашій душі. Подібне відчуття є у кожного з нас, коли ми прощаємо того, хто нас зродив! Подібне відчуття переживають жінки, котрі люблять чоловіка з усіма його недоліками і досягненнями. Коли ми любимо навколишній світ у всіх його проявах, то наша любов перестає залежати від навколишнього світу і від свідомості в кінцевому рахунку. Наскільки ми бачимо Бога у всьому, настільки яскравіше Божественне в нашій душі. Ми жодної хвилини не повинні забувати, що тепле почуття любові, яке ми носимо в своїй душі, буде завжди важливіше від найбільш масштабної і важливої інформації. Вчімося більше відчувати, намагаючись відкидати думки, позбавлятись від їх впливу.

За Біблією змій спокусив жінку, сказавши, “що відає Бог, що дня того, коли будете з дерева в раю ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючі добро і зло”, щоб людина як той ангел, що став дияволом, спробувала своїм розумом осягнути недосяжне. Бог дав нам можливість зробити вибір і дійти до висновку, що, користуючись розумом без любові в душі, зазнаємо лише страждань. Боротьба людини з дияволом – це боротьба кожного з самим собою. Диявол – це гордість, що спонукає нас виділяти себе з-поміж інших, надмірність у відношенні до людей, впевненість в тому, що прожити можливо без Бога, користуючись власним розумом. Проте серед наших знайомих є люди, що не відзначалися особливими розумовими здібностями, не закінчували вищих навчальних закладів і не мали особливих матеріальних статків, проте були щасливі в сімейному житті, вони вірили в Бога, дякували Йому за все, що мають, очі їхні світяться любов’ю до людей і всього навкруг.

Шлях до любові істинної, Божої проходить через страждання і смирення. Вистраждана любов – це коли ви любите незалежно від того, чи та людина любить вас. чи ненавидить; знаходиться поруч, чи живе в іншій сім’ї; бажає вам добра чи проклинає вас. Смиренністю, а не розумом пізнається така любов. І тільки Творець може дати кожному з нас те, що ми називаємо істинним щастям. Розумом ми любимо недосяжне, створене в своїй уяві. Але як тільки одержимо те вимріяне, дуже швидко приходить або розчарування, або привикання, впевненість, що це вже постійне, власне і вічне. І тут настають раптові зміни в житті, міняються