Окрім залучення молоді до конкретної суспільно-корисної діяльності через створювані структури, вочевидь, таким чином певною мірою вирішується складна проблема розширення штатів органів причетних до реалізації молодіжної політики. Адже на початок 1999 р., за даними Держкомсім’ямолоді України, в управліннях у справах сім’ї та молоді на рівні областей працювало менше 240 осіб, на рівні міст і районів - 1,4 тис. осіб, тобто, приблизно один працівник на 6 тис. населення молодіжного віку. Окрім того, що така пропорція не вселяє надії на можливість високоефективно організувати молодіжну роботу, слід зауважити, що обов’язки цих працівників полягають у роботі зі значно ширшими категоріями населення, ніж молодь.

Вище на конкретних прикладах було показано, які обов’язки і функції покладалися на місцеві органи державної влади, котрі безпосередньо відповідають за державну молодіжну політику, а також на молодіжні структури на підприємствах. Як бачимо, складові їхньої діяльності досить різноманітні й трудомісткі, тісно переплітаються з функціями та напрямами діяльності виконавчих органів інших відомств, часто їх дублюють. Разом з тим, “молодіжні” органи державної влади далеко не завжди мають достатньо можливостей для своєї роботи. Успішне здійснення саме властивих їм функцій, на думку автора, можливе лише тоді, коли на чільне місце в їх роботі, особливо на обласному рівні, будуть поставлені два головні напрями.

Перший напрям - це вироблення державної молодіжної політики на місцях. Логічно було б, щоб на основі комплексного дослідження молодіжного середовища, виявлення характерних проблем та тенденцій соціального становлення і розвитку молоді, “молодіжні” органи влади здійснювали підготовку і добивалися прийняття необхідних документів, частина з яких спрямовувалася б на вдосконалення молодіжної політики в цілому, а інша - на визначення шляхів і засобів вирішення конкретних проблем молоді, у першу чергу галузевими відомствами.

Другий напрям - це організація роботи з реалізації державної молодіжної політики на регіональному рівні (планування, координація діяльності всіх органів державної влади і управління, інших організацій і установ з питань, які стосуються молоді, контроль, інформування тощо).

Ці два напрями діяльності владних органів мали би забезпечити виділення пріоритетів державної молодіжної політики на місцях, об’єднання зусиль різних відомств і організацій для їхнього виконання, забезпечення необхідного контролю та звітності. Такий підхід в організації роботи запобігав би перетворенню органів державної влади у справах молоді на “масовиків-затійників”, звільняв би від занять невластивими їм справами. Слід зауважити, що на рівні підприємств, невеликих населених пунктів, державна молодіжна політика виробляється і реалізується через конкретні молодіжні та інші заходи здебільшого однією особою чи невеликим громадським або державно-громадським органом, які уособлюють органи виконавчої влади, відповідальні за здійснення державної молодіжної політики. У цьому випадку, за умови звуження до мінімуму кола суб’єктів молодіжної політики, ці органи змушені вести молодіжну роботу в усіх необхідних напрямах, у тому обсязі, у якому їм дозволяють конкретні умови.

На основі викладеного, можна зробити ще кілька висновків:

- у законодавчих, нормативних документах органи (управління, комітети, відділи) у справах молоді представлені як координуючі державні структури, що об’єднують зусилля і дії всіх державних відомств та громадських організацій, які опікуються проблемами молоді;

- для ефективного провадження державної молодіжної політики органи влади постійно займаються організаційним зміцненням відповідних структур, намагаються створити їх вертикаль, що сягала б сіл, територіальних громад і великих підприємств;

- на допомогу органам державної влади для підвищення ефективності здійснення державної молодіжної політики (поліпшення планування, координації, контролю, оперативності вирішення проблем тощо) на всіх рівнях створюються громадсько-державні ради у справах молоді. Вони об’єднують, особливо на рівні районів, міст, сіл, зусилля всіх зацікавлених органів і організацій, які працюють з молоддю, для вирішення молодіжних проблем;

- при створенні чи реорганізації молодіжних владних структур простежується дві тенденції. Перша відповідає меті і завданням державної молодіжної політики і вимагає позавідомчих, генеруючих політику щодо молоді, координуючих, міжгалузевих тощо державних органів влади, а обмеження, звуження сфери їхньої діяльності, як деколи говорять, галуззю, та підміна спеціалізованих відомств, дублювання їхніх функцій тільки шкодять налагодженню узгодженої і цілеспрямованої роботи у цій важливій і специфічній сфері. Друга - це тенденція створення об’єднаних органів, здебільшого з відомствами фізичної культури і спорту, туризму, культури. Ця тенденція є не чим іншим, як проявом тенденцій виділення ресурсів на молодіжну сферу за залишковим принципом.

Таким чином, особлива роль органів державної влади, які безпосередньо відповідальні за здійснення державної молодіжної політики на місцях, полягає найперше в тому, що вони виробляють регіональну державну молодіжну політику і приводять у дію механізм її здійснення. Рішення в межах їхньої компетенції є обов’язковими для виконання іншими суб’єктами РДМП і мають вплив на розстановку кадрів у сфері молодіжної роботи, а також на фінансування молодіжних програм та заходів. Все це закономірно вирізняє органи державної влади серед інших суб’єктів регіональної державної молодіжної політики. 

1 Досвід та проблеми здійснення державної молодіжної політики в Україні на регіональному рівні (на прикладі Харківської та Хмельницької областей): Наук. звіт / Український інститут соціальних досліджень; Керівник теми М.П.Перепелиця. - К., 1998 р. -С.71-72.

2 Про становище молоді в Україні (за підсумками 1999 р.): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - С. 87-88.

3 Особенности формирования и реализации молодежной политики на региональном уровне: Сборник методических материалов и рекомендаций / Министерство Украины по делам молодежи и спорта; УкрНИИ проблем молодежи. - К., 1991. - С.68.

4 Організаційно-нормативне забезпечення