- структури і заклади з організації дозвілля;

- клубні заклади;

- молодіжні фонди;

- молодіжні заклади оздоровчо-лікувального характеру;

- заклади, що мають за мету профілактику девіантної поведінки дітей, підлітків та молоді.

Не вдаючись до аналізу всіх елементів молодіжної інфраструктури та їхнього впливу на здійснення молодіжної політики, все ж не можемо обійти увагою бодай перші три з виділених нами.

Соціальні служби для молоді

На важливу роль у провадженні молодіжної політики, яку відіграють органи державної влади, що безпосередньо опікуються проблемами молоді, уже вказувалося в попередньому розділі. Соціальні служби для молоді органічно їх доповнюють у загальному процесі здійснення державної молодіжної політики і становлять значну та організовану частину молодіжної інфраструктури. На думку автора, вони є основною ланкою молодіжної інфраструктури, що здійснює соціальну роботу з різними категоріями дітей і молоді, зокрема надає їм соціальні послуги та необхідну допомогу, тобто перебуває з ними у безпосередньому контакті.

В Україні перші осередки соціальних служб почали створюватися з 1991 р. в Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Донецькій областях та Автономній Республіці Крим3. Станом на 1 січня 2000 р. вже діяло 546 центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ), зокрема: Український державний центр соціальних служб для молоді, республіканський (АР Крим), 24 обласних, Київський та Севастопольський міські, 337 районних, 130 міських, 51 районний у містах. За планами розвитку мережі ЦССМ передбачається створення 719 центрів. Розвивається й інфраструктура центрів соціальних служб для молоді. Ними створено 1563 спеціалізованих формування - служби “Телефон довіри”, притулки для неповнолітніх, центри різної направленості, школи, клуби, агентства тощо4.

Особливо активно мережа центрів соціальних служб для молоді в Україні розвивається впродовж останніх років. Становленню цієї частини молодіжної інфраструктури сприяла Постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 1998 р. № 63 “Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їх діяльності”. У Харківській області, наприклад, на 1 січня 1998 р. було створено 16 центрів ССМ, а через півроку їх уже діяло 30. Всього на Харківщині заплановано створити 44 центри. Такі суттєві зрушення стали наслідком наполегливої організаційної роботи: у першому кварталі 1998 р. обласним центром підготовлено та надіслано до райдержадміністрацій, міськвиконкомів пакети документів (нормативні документи, інформаційно-методичні бюлетені тощо), що регламентують створення та діяльність центрів ССМ; працівники обласного центру виїжджали в 27 районів і міст області з метою надання допомоги щодо створення центрів соціальних служб для молоді на місцях. Для створення і забезпечення діяльності ЦССМ в області використовувалися кошти місцевого бюджету. В обласному бюджеті 1998 р. на ці цілі було передбачено 434,9 тис. грн.5.

Аналогічні процеси відбувалися і в інших регіонах. Тобто мережа продовжує розвиватися і осередки роботи з молоддю зміщуються дедалі більше на периферію.

Станом на 1999 р. в регіонах України в основному було сформовано необхідну нормативну базу діяльності соціальних служб для молоді.

Наприклад, як свідчить аналіз нормативних актів у м. Києві, практично всі рішення міської, районних рад народних депутатів соціального спрямування тією чи іншою мірою торкаються організації роботи ССМ. Вони регламентують більш загальні напрями діяльності соціальних служб для молоді, найперше ті, що стосуються місцевих бюджетів та програм соціально-економічного розвитку, а також питань, які мають особливо важливе значення для міста, району в цей час. Розпорядження міськрайдержадміністрацій приймаються здебільшого для визначення конкретної діяльності. Причому ряд з них вказує на досить велику роль ССМ у реалізації соціальних заходів6.

Разом зі збільшенням кількості центрів, їхнім організаційним зміцненням зростають можливості в наданні соціальних послуг та необхідної допомоги молоді. Так, якщо в 1994 р. кількість молоді в Україні, яка отримала допомогу, становила 130,7 тис. осіб, у 1995 р. - 313,1 тис. осіб, у 1996 р. - 765,9 тис. осіб, то у 1998 р. районні, міські, обласні центри надали допомогу майже 1,8 млн. осіб7.

Аналіз статистичних звітів про діяльність центрів ССМ, вивчення їхньої роботи на місцях дають можливість зробити висновок, що впродовж п’яти - семи років розвитку мережі центрів ССМ цілком окреслилися напрями їхньої діяльності. Про це свідчать конкретні програми, пріоритетними серед яких станом на 1997-1998 рр. стали:

- “Соціальна робота з молодою сім”єю”;

- “Соціальна адаптація жіночої молоді”;

- “Соціальна підтримка інвалідів”;

- “Соціальна підтримка сиріт”;

- “Профілактика наркотизації, правопорушень, захворювань на СНІД”;

- “Сприяння зайнятості молоді”;

- “Соціальна підтримка талановитої та обдарованої молоді”;

- “Соціально-психологічна адаптація і реабілітація молодої людини”;

- “Соціальна підтримка сільської молоді”;

- “Інформаційне забезпечення”;

- “Дозвілля і оздоровча робота”;

- “Телефон довіри”8.

Зрозуміло, що вищеперераховані 12 програм не здійснюються кожним центром зокрема. Центри ССМ під час організації роботи виходять з місцевих умов та наявних можливостей і визначаються як з кількістю, так і з направленістю програм. Наприклад, на Полтавщині центрами ССМ за всiма напрямами соцiальної роботи на 1998-1999 рр. було розроблено 143 програми, а 62 з них навіть поданi на обласний конкурс для отримання додаткового фінансування, а 6 - представлені до участi у Всеукраїнському конкурсi програм соцiальної роботи на 1999 р.9. Необхідно зауважити, що з року в рік збільшується кількість програм, за якими працюють центри. Так, на Полтавщині у 1993 і 1994 рр. робота велася за 9-ма обласними програмами, 1995 р. - за 10, 1996 р. - за 14, 1997 р. - за 16, а на 1998 та 1999 рр. їх було визначено по 17. Слід відзначити, що з самого початку становлення мережі (з 1993 по 1998 р.) у роботі центрів постійно були програми, пов’язані