Так, наприклад, у постанові Ради Міністрів Кримської АРСР, яка вступала в дію з 1 липня 1991 р., зазначалося, що забезпечення реального права на працю необхідно вважати основною формою соціального захисту молоді. У зв’язку з цим на управління праці і соціальних питань Ради Міністрів покладалася відповідальність за розробку і реалізацію заходів щодо працевлаштування випускників середніх шкіл, звільнених військовослужбовців, тимчасово не працюючих молодих громадян, організація їхньої перекваліфікації. Комітету у справах молоді доручалося розробити положення про агентство з працевлаштування учнівської молоді як організації, що працює на умовах самоокупності і для безкоштовного надання відповідних послуг учнівській молоді. Міськрайвиконкоми уже в третьому кварталі зобов’язувалися створити агенства і забезпечити їм відповідні організаційно-господарські та фінансові умови. Фінансове управління Ради Міністрів мало виділити додатково 200 тис. крб. на організацію республіканського агентства з працевлаштування учнівської молоді15. Тобто у республіці створювалася молодіжна інфраструктура, що мала вирішувати питання працевлаштування молоді, послабити негативний вплив безробіття. Причому до виконання завдання створення цієї мережі залучалися не лише ті державні органи, які безпосередньо відповідали за роботу з молоддю, а й інші, відповідно до профілю своєї діяльності.

Аналогічні процеси щодо створення молодіжної інфраструктури відбувалися і в інших областях. За даними Мінсім’ямолоді України станом на 1999 р. на рівні областей створено близько ста молодіжних бірж та центрів праці, бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів. Та незважаючи на те, що зазначені структури діяли досить активно, складні економічні умови дедалі звужували можливості для практичної реалізації демократичних прав та свобод, зокрема й одного з найголовніших конституційних прав - права на працю16. Рівень безробіття в Україні на початку 1998 р. становив 2,5%. Кожен четвертий працездатний громадянин перебував у стані прихованого безробіття, кожен другий працюючий був стурбований реальною загрозою втратити роботу. Умови для розвитку підприємницької ініціативи залишилися несприятливими. Щорічно ситуація на ринку праці в Україні загострюється, у зв’язку з чим в особливо складне становище потрапили окремі групи населення - молодь, жінки, інваліди. Сьогодні проблема молодіжного безробіття стоїть надзвичайно гостро. І для цього є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Аналіз стану зайнятості молоді та висновки соціологічних досліджень свідчать, що:

- питома вага молодих людей серед безробітних досягає відмітки 40 відсотків;

- у структурі безробітних найбільша питома вага належить віковій групі від 21 до 28 років;

- 3/4 молодих безробітних становлять жінки;

- значно ускладнюється процес первинного працевлаштування молоді, особливо дівчат, особливої гостроти набуває ця проблема у зв’язку з працевлаштуванням молодих людей після закінчення навчальних закладів. Кожний третій безробітний віком до 21 року - випускник ПТУ, а кожний п’ятий безробітний віком 21-28 років - випускник вузу17.

Складною залишається сьогоднi проблема зайнятостi молодi, незважаючи на спроби хоча б частково її вирiшити: прийнято державні та регiональні програми “Зайнятiсть”, Постанову Кабінету Міністрів вiд 31 червня 1994 р. “Про цiльову Державну програму сприяння зайнятостi молодi на 1994-95 рр.”, Указ Президента України від 6 жовтня 1999 р. “Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді”. Безробітних серед молоді більше ніж серед інших вікових груп тому, що молоді громадяни мають низький рівень професійної підготовки, не мають досвіду практичної роботи, а також внаслідок недостатньої профорієнтації. Зауважимо, що на сьогодні молодій людині без допомоги спеціалістів, педагогів, психологів, профконсультантів та соціологів дуже важко зорієнтуватися на ринку праці в складному світі професій. Зрозуміло, що підвищити рівень трудової активності молоді, зменшити безробіття серед юнаків і дівчат можна лише за умови усунення причин, які породжують безробіття. З огляду на це формуються необхідні виконавчі структури. Напрями діяльності органів з працевлаштування та сприяння зайнятості молоді визначилися вже в 1991-1992 рр. Це, передусім, такі:

- відстежування дотримання порядку надання перших робочих місць (виділення квот);

- створення додаткових робочих місць, у т. ч. створення молодіжних підприємств;

- організація громадських робіт;

- працевлаштування учнівської та студентської молоді (агенства з працевлаштування учнівської та студентської молоді);

- перекваліфікація молоді (школи молодого підприємця, молодіжні бізнес-тренінги, бізнес-інкубатори, модельні центри тощо);

- інформування молоді про наявність вакантних робочих місць (банк даних про вакантні робочі місця, ярмарки робочих місць, молодіжні біржі праці).

Працевлаштування безробiтних з числа випускників спеціальних навчальних закладів, шкіл, ПТУ, вузів можна було б вирiшувати за рахунок квоти перших робочих мiсць. Але пiдприємства не надають робочих мiсць, сплачуючи при цьому штрафи у фонд зайнятостi. I, як правило, вищеназвана категорiя молодих людей, звернувшись до центру зайнятостi i не отримавши, на їхній погляд, позитивного результату працевлаштування, у подальшому зникає з поля зору відповідних органів.

Деякі дослідники молодіжної політики вказують на два шляхи позитивного вирiшення проблем з працевлаштування цiєї категорiї молодих людей. Перший, - домагатися в судовому порядку надання перших робочих мiсць у рамках квоти та відстежувати соцiальне становлення цих людей хоча б протягом перших трьох рокiв. Зазначену роботу могли б забезпечувати центри соціальних служб для молоді, заклади освiти, органи з працевлаштування, хоча система статистичної звiтностi з цього питання вкрай розрегульована або вiдсутня. Другий, - бiльш перспективний, апробований соцiальними службами ФРН, полягає у створеннi спецiалiзованих навчально-виробничих об’єктiв, де молодi люди отримують робоче мiсце i необхіднi навички цивiлiзованого виживання в iснуючому суспiльствi. Вочевидь, другий варiант є бiльш доцiльним i перспективним в умовах сьогодення України, хоча